РОЗДІЛ 12.3

Агата

Наступною була лекція з магічної теорії. І, якщо чесно, я не була впевнена, що відчуваю з цього приводу.

З одного боку, магічна теорія — доволі цікавий предмет, що пояснює, як працює усе в цьому світі. Не дивлячись на складність усіх цих поки незнайомих мені схем та формул, мені подобалося заглиблюватися в кожну наступну тему, поки я займалася самоосвітою. Та й викладач не мав звички лякати адептів, експерементуючи з практичною складовою занять.

Та з іншого…

Захоплення красунчиком-ельфом, котрий за сумісництвом був ще й викладачем, перетворював натовп й без того не надто приємних доньок арістократичних сімей на навіжених фурій, готових видряпати очі будь-кому, до кого той посміхнеться.

А посміхався він здебільше мені.

Це, як не дивно, мені зовсім не лестило. Навпаки, напружувало і не викликало ані краплі довіри.

З чого б це раптом така ласка простій першокурсниці?

Не знаю як там справжня Арієстель, проте я особисто ніяких приводів для такої уваги вухастому не давала.

Та і занадто він був люб’язний. Ну правда. Якийсь приторно-солодкий, що аж зуби болять.

Можливо, звісно, уся справа була в тому, що в моєму рідному світі такими зазвичай малюють серійних маніяків та соціопатів. Такий собі привітний, ввічливий, турботливий чоловік, мрія для будь-якої дівчини… Хто б міг подумати, що насправді він…

Ну і все в такому дусі.

А може це просто я така недовірлива.

Хто його зна?

Єдине, в чому я була впевнена — я не хотіла цього перевіряти. Не ціною власного життя. Це вже точно.

Коли ельф, ніби випадково, торкнувся моєї руки, схилившись над моїм конспектом, я ледве стрималася, щоб в ту ж мить не відсмикнути її. І справа була не в тому, що на мені відразу зійшлося трохи більше десятка злих дівочих поглядів.

Ну гаразд, не лише в цьому.

Просто… Було в цьому щось неправильне. Навіть якщо виключити мою підозрілість стосовно уваги викладача, щось глибоко всередині мене противилося цьому контакту.

Врешті, коли він нарешті відсунувся, я різким рухом заховала руку під стіл під уважним поглядом рудого напівельфа. Котрий, на щастя, на відміну від нашого викладача, був доволі стриманим. Навіть трохи грубуватим. Однак я звикла до його присутності.

Якось так вийшло, що на всіх наступних та попередніх лекціях ми опинялися неподалік. І, хоча ми й майже не розмовляли, з ним я принаймні не почувалася, мов кролик, оточений хижаками.

От чому цей вухастий нормальний, а той — ні?

Варто мені було подумати про це та важко зітхнути, як я знову впіймала на собі його погляд, і несвідомо напружилася.

Ото вже причепився… Йому що, мало уваги від інших дівчат? Жінок?

Чи він справді той, кого ми шукаємо?

На мить я спробувала уявити, як цей ельф з тією ж лагідною усмішкою надягає на Арієстель медальйон, що виявляється забороненим артефактом для контролю, а тоді заманює її в страшне підземелля, аби вбити під час свого експерименту, і… Мені вдалося.

Чомусь це було зовсім не складно.

Віл однієї тільки думки про це по спині пробіг морозець.

Як шкода, що я не могла взяти з собою Роттуса, аби він його перевірив!

Та, як виявилося, я дарма переймалася ельфом. Принаймні в найближчій перспективі.

Варто було мені зібрати речі, й вийти з аудиторії, як мене оточили злі, мов відьми, першокурсниці. Я гадки не мала як далеко вони збиралися зайти, проте налаштовані дівчата були доволі войовничо. Особливо та руда, що причепилася до мене минулого разу.

— Краще б ти і далі ховалася у своїй норі, де-Рамблер! — просичала одна з них. Білявка з гострим носом та кульчиками з яскраво-червоним камінням.

Що ж… з нею важко було не погодитися.

Певно, якби на моєму місці була справжня Арієстель, вона б злякалася, та дивлячись на цей гурток закоханих в ельфа квочок, я відчувала лише втому. Надто вже це все віяло дешевими шкільними драмами.

Я розуміла, що не зможу достукатися до жодної з них, щоб я не казала. Врешті, не можна достукатися до того, чого немає. Тож вирішила просто мовчати.

Звісно, я не збиралася терпіти знущання. Тим паче фізичні. Та, якщо вже конфлікту не уникнути, нехай роблять перший крок.

Як можна було передбачити, уперед вийшла руденька. Напевно вона тут була такою собі найпопулярнішою дівчиною. Місцевим ватажком.

І вона терпіти не могла Арієстель. Відповідно і мене також.

Ото вже пощастило.

Я з жалем подумала про обід, на який, скоріш за все, запізнюся через цих квочок, і сумно зітхнула.

— Тебе попереджали! — прошипіла вона, примружившись. Руки дівчина склала на грудях, і переможно задерла підборіддя.

Вона, певно, чекала побачити переляк чи сльози в моїх очах. Уявляла, як насолоджуватиметься моїм приниженням, коли я благатиму її та інших дівчат не кривдити мене… Бідолашна.