РОЗДІЛ 12

Ранмар де-Арк

Якби в мене був вибір, я ніколи не звалив би на свої плечі цю роботу.

Не тому, що не звик до відповідальності чи надмірного навантаження. Цього цілком вистачало і на моїй минулій посаді головного слідчого.

Ні. Головна різниця була в тому, що там я точно знав, що можу покластися на своїх підлеглих. Будь-кому з них я міг би довірити власну спину. А тут…

Я майже не мав сумнівів щодо того, що один з них і є тим самим убивцею, котрого ми шукали.

Звісно, лишалася невелика ймовірність, що це хтось з адептів. Старшокурсників. Однак вона була такою мізерною, що я майже відкинув її, й натомість сконцентрувався на більш очевидних підозрюваних.

Як не дивно, мій список очолював Данзорієль фон-Кір — викладач з магічної теорії, спадкоємець одного з найбільш шанованих аристократичних родів.

Звісно, не лише тому, що він приділяв Агаті підозріло багато уваги, чи тому, що я мав з ним конфлікт через ту ситуацію, коли він відпустив її з лекції, дозволивши знепритомніти просто в коридорі.

Як теоретик, він другий наймовірніший підозрюваний після майстра-артефактора, котрого я звільнив декілька днів тому. З приводу останнього можна було не турбуватися. Той був надто зацікавлений у випівці, щоб будувати якісь зловісні плани.

Ні. Для цього був потрібен ясний та холодний розум. А останнього у того явно бракувало.

Чого не можна було сказати про фон-Кіра.

Коли я спитав в Агати, яким, на її думку, має бути наш злочинець, вона припустила, що це хтось, хто легко викликає довіру та симпатію. Хтось, кому не складно обвести навколо пальця одиноку та залякану дівчину. щоб скористатися нею.

І, якщо подумати, фон-Кір як ніхто підходив на цю роль.

Він також мав достатньо грошей, аби дістати заборонений артефакт відповідного рівня. І це лише підсилювало мої підозри.

Однак… Я досі не мав доказів. І не міг звинуватити його лише на тій підставі, що він запропонував Агаті додаткові практичні заняття, що дозволили б їм залишатися наодинці. Здебільше тому, що це не було заборонено.

Тож мені залишалося лише спостерігати, чекаючи за вердикт Люка, коли він нарешті зніме та вивчить артефакт з шиї Агати.

А ще тримати себе в руках, знаючи, що просто зараз вона знаходиться на його лекції.

Визнаю, я дещо… Піддивлявся. Хоч і залишив свого підлеглого шпигувати, захищаючи Агату. Скористався невеличким дзеркалом і магією стеження — простий трюк.

— Друже, тобі не здається, що твої підозри підсилюються під дією ревнощів? — весело спитав Вільярд, гортаючи один із десятків звітів, звалених на моєму столі.

Я кинув на нього крижаний погляд і вихопив звіт, повертаючи його на місце, а тоді знов кинув погляд на дзеркало. Лекція була в самому розпалі, і всі, включно з Агатою, сиділи на своїх місцях, занотовуючи основні схеми з дошки та підручників.

— Мені здається, що ти маєш бути у палаці, й готуватися до наради, а не ховатися від обов’язків в моєму кабінеті, — відрубав я, — Однак, якщо ти вже тут, я хотів обговорити з тобою можливість залишити Арієстель в академії, попри бажання її батьків.

Друг вигнув брову, примруживши сині очі.

— Ти кажеш про офіційний дозвіл?

— Так.

— І яке підґрунтя? Крім того, звісно, що ти волів би тримати її якомога ближче.

Я ледь стримав бажання зарядити в нього блискавкою. Іноді він бував просто нестерпним. А тоді стиснув кулаки і повільно видихнув, промовивши:

— Я дізнався, що її планують заручити з Ранте.

На мить в кабінеті запанувала тиша. В очах Вільярда виник подив, потім прийшло розуміння і врешті огида.

— Отже, Ранте… — вимовив він, відкидаючись у кріслі так, ніби розмова йшла про якусь особливо огидну тварюку, а не одного з його підданих.

На його захист, Ранте і був огидною тварюкою.

На додачу до того, що він був багатократним вдівцем, він ще й належав до тієї гілки аристократії, що усіма правдами і неправдами перешкоджали змінам у законах. В тому числі тим, що стосувалися прав жінок, воєнних, промислових та освітницьких реформ, тощо.

— Схоже, доньок в сім’ї де-Рамблер зовсім не цінують…

— На щастя, донька в них лише одна, — зауважив я, — Але це не змінює того факту, що ми маємо втрутитися. Ранте — сволота. І йому нічого не варто забрати її з академії, заявивши свої права, коли її батьки дадуть свій офіційний дозвіл на заручини.

Вільярд ледь чутно вилаявся і потер скроні.

— Гаразд, я зроблю це. Але треба обгрунтувати це так, аби ця паскуда не могла оскаржити моє рішення, адже він спробує це зробити.

Так. Такий, як він, ні за що не змириться з тим, що молодий спадкоємець утер йому носа. Ранте і без того розгойдував становище Вільярда від самого сходження на трон. І його втручання зараз, ймовірно, викличе ще більший спротив.

На щастя, причина була. І то дуже серйозна.

— Вона пов’язана з духом. Не з власної волі, тож її не можна притягнути за це до відповідальності. Але це зобов’язує її закінчити навчання з будь-яким магічним рівнем.