РОЗДІЛ 11.5

— Нам слід ховатися під стіл? — пошепки спитала я в напівельфа. Боже, як же його звати? Ну чого в мене така гівняна пам’ять на імена?

Мені справді було соромно. Він ж бо врятував мене на зіллєварінні, а потім я нас ще й ледь не підірвала на магічній теорії… Вже одне ім’я мола б і запам’ятати! Та, здавалося, зараз не зовсім вдалий час, аби перепитувати.

Напівельф насупився, не зводячи уважного погляду зі скриньки. Його щелепа була напружена. Губи стиснуті у тонку лінію.

— Не допоможе, — спокійно повідомив він. Приблизно так само, як люди зазвичай кажуть, що сьогодні п’ятниця, або понеділок.

Я ковтнула.

— Тоді… Що нам робити?

Інстинкти та здоровий глузд підказували, що, якщо коїться щось підозріле і незрозуміле, треба тікати. Та жоден з інших першокурсників, включно з моїм вухастим сусідом, не поспішав залишати аудиторію. Тож і я, судомно ковтнувши, залишилася на місці.

На моє питання відповіла викладачка.

На її обличчі вперше від самого початку лекції з’явився натяк на усмішку, від якої в мене волосся стало дибки.

— Бачу, я все ж змогла привернути вашу увагу. Це лестить.

Якийсь хлопець в другому ряду схопився на ноги. Його ледь помітно трусило.

— Що ви робите?! Негайно закрийте скриню! Ви що, хочете аби ми постраждали?!

На вродливому обличчі жінки не сіпнувся жоден м’яз.

— Адепте Лорейн, припиніть істерику. Врешті, це може коштувати вам вашої репутації. До того ж, якщо ви бодай раз відкривали підручник, то мали б знати, що після зняття печаті скриня вже не захищатиме вас від свого вмісту.

Хлопець зблід і сів на своє місце, припнувши язика. Викладачка здавалася задоволеною.

Її посмішка поширшала і вона магією перемістила відкриту скриню на стіл першого ряду.

— А тепер, якщо ви всі набалакалися, пропоную трохи попрацювати. Якщо, звісно, ніхто з вас не хоче після цієї лекції зазирнути у лікарняне крило.

Дослідіть вміст скрині. Визначте склад, причину та ступінь загрози, та нейтралізуйте її. У вас залишилося близько вісімнадцяти хвилин. Час пішов.

Я в шоці витріщилася на скриню, котру тепер було добре видно, бо перші ряди поспішили заховатися за останніми, а тоді на жінку, котра, здавалося, раптом втратила до нас будь-який інтерес. Натомість вона розглядала свої гостренькі червоні нігті.

Час, відведений на нейтралізацію загрози, минав, а до скрині ніхто не наближався. Здавалося, більшість нашої групи і не планувала цього робити. Натомість хтось поглядав на двері, або згадував плетіння захисних чарів… Словом, виконувати завдання викладача ніхто не поспішав.

А тоді напівельф і ще декілька першокурсників підвелися, й повільно закрокували у бік скрині.

Я завагалася, прикусивши губу.

З одного боку, в мене було не те щоб дуже багато досвіду, ще й купа проблем із магією, та з іншого… Дарма я над підручником сиділа чи що?

Та й соромно було. Хоч я і не ігнорувала викладача з такою відвертою неповагою, як це робили інші, залишаючись на місці, і не виконуючи завдання, я нічим від них не відрізнялася.

А ще… може це й не дуже розумно, але мені було цікаво що там лежить.

Навряд це якийсь артефакт восьмого чи десятого рівня. Не думаю, що викладачка відкоркувала б щось аж таке небезпечне.

Ні. Це мало бути щось, із чим були здатні впоратися навіть першокурсники. А варіантів, що підпадали під останній пункт, було  не те, щоб дуже багато.

Тож, зібравшись з духом, я повільно піднялася зі свого місця і теж закрокувала до скрині.

Всередині, як я і підозрювала, лежали червоні камені з чорними ламаними лініями.

Зіпсовані накопичувачі.

Вони псувалися з декількох причин: час, помилка при обробці, та… Неналежне використовування. Характерною ознакою було потемніння магічних потоків всередині. Ймовірність магічного вибуху — висока.

На щастя, я вже дійшла до цієї теми, тож знала як їх визначити і що з ними робити. Хоч і не мала змоги примінити це знання на практиці. Не лише тому, що мені досі не рекомендувалося навантажувати себе магічними вправами. Просто це… Доволі тонка робота. Можна сказати ювелірна. Не те, на чому слід практикуватися вперше у житті.

Треба знайти так зване місце “сколу”, й обережно, тонким струменем, випустити зібрану там магію. Ніби здути повітряну кульку так, аби вона не перелякала своїм вибухом усіх сусідів, включно з недочуваючою дев’яностолітньою бабцею.