РОЗДІЛ 11.2

Як не намагався, я не зміг стримати ледь помітну усмішку.

Мої побажання отримувачу були більш жорстокими, та, певна річ, я не став озвучувати їх при дівчині. Нема чого юним вухам таке чути. Навіть якщо брат Арієстель цілком на це заслуговує.

Наклавши заклинання, й відправивщи листа, я простягнув їй хустинку, аби промокнути пальця. Агата прийняла її із вдячністю, лише зітхнувши, що цьому світу, з такими заклинаннями, не завадили б пластирі. А тоді ще хвилин п’ять пояснювала мені що воно таке.

Виявилося, що мешканці її рідного світу користувалися ними, аби лікувати дрібні подряпини. Це були такі зручні пов’язки, котрі прилипали до шкіри, і мали шар стерильного матеріалу, котрий мав торкатися її в місці поранення. Здебільше маленькі, саме те, що треба, аби перев’язати пальця, але були і інші, різних форм та розмірів.

— Вам варто поділитися цією ідеєю з Тіашель. Впевнений, вона радо перейме досвід цілителів з вашого світу. Тільки не варто розповідати їй, звідки в вас виникла ця ідея.

Вона вигнула темну брову і спитала:

— Гадаєте вона теж вирішить використати мене, аби замкнути у якомусь магічному предметі?

Ні, я не думав, що Тіашель на таке здатна. В неї надто яскраво виражене почуття справедливості, особливо по відношенню до інших жінок. Так вже склалася її доля. Та це була не моя історія, аби її розповідати, тож замість цього я відповів:

— Буде краще, якщо якомога менше магів знатимуть про вашу… особливість. Не звикайте довіряти в подібних питаннях будь-кому.

— Навіть вам?

Я не поспішав з відповіддю. Частина мене хотіла сказати “так”, інша — що вона може довіряти тільки мені.

Та вчасне втручання духа позбавило мене такої необхідності.

— Дурепо! Він вже знає, і ти з його голови цього не витягнеш!

Агата насупилася, з осудом дивлячись на нього.

— Знаєш, тобі не варто постійно звати мене дурепою. І взагалі, це не виховано: втручатися в чиюсь розмову.

Дух на це тільки пирхнув та відвернувся. Перепрошувати він, звісно, не збирався. Це було не в його характері.

Вона, здавалося, і сама це розуміла, бо важко зітхнула, й знову подивилася на мене.

— Сьогодні я повертаюся до відвідування лекцій, так? — голос її був трохи хрипким від хвилювання, та її можна було зрозуміти. До вихідних лишалося ще два дні. Тобто купа можливостей для вбивці.

Так, ми вжили заходів безпеки. І я подбав про те, аби вона не була беззахисною. Та гарантій, що щось не піде не за планом, і вона не постраждає, однаково не було.

Агата була недосяжна для вбивці декілька днів. Ймовірно тепер він зробить свій наступний хід.

Для нас це або шанс впіймати та зупинити його, або… Пошкодувати про те, що ми його недооцінили.

Днями я розмірковував про те, аби підключити до цієї справи ще когось зі своїх підлеглих. Скористатися маскувальним артефактом, і залишити в академії когось під виглядом Арієстель. А саму Агату заховати, аж доки усе це не скінчиться.

Та з цим було декілька проблем.

По-перше, маскувальний артефакт подібної сили не так просто дістати. Це не та річ, котру можна придбати в будь-якій крамниці.

По-друге, на його використання був потрібен спеціальний дозвіл. Отже був ризик витоку інформації і скомпретування сховку. А, так як я досі змушений виконувати обов’язки ректора, я не міг бути поруч і особисто захищати її.

Ні. Набагато безпечніше для неї було лишатися тут, де я принаймні маю змогу усе контролювати і вчасно втрутитися.

— Так. Якщо ви і надалі пропускатимете заняття, це викличе запитання не лише у викладачів, а й в студентів. Не виключено, що інформація дійде і до вашої родини.

На останньому слові Агата скривилася, не приховуючи власного ставлення.

— Ці люди — не моя родина, і ніколи нею не стануть. Мені дуже шкода Арієстель, що була змушена жити з ними усі ці роки, й миритися з цими безглуздими законами, що обмежували її права. Якщо чесно, мені шкода усіх жінок цього світу. Не розумію як вони досі не постали проти цієї дурної системи, та…

Я торкнувся її долоні, аби заспокоїти, перш ніж встиг це усвідомити. Та навіть тоді не прибрав руки.

— Я захищу вас від них. Знайду спосіб залишити вас в академії.

— Але мій рівень…

— Він досі може збільшитися, — це навіть не брехня. Враховуючи її зв’язок з таким могутнім духом, Агата мала непогані перспективи. Навіть більше, ніж непогані.

Звісно, це потребує часу. І контролю.

— Ми зішлемося на ваш зв’язок з Роттусом, як на необхідності продовжувати ваше навчання. Отримати відповідне рішення Його Величності буде не складно.

— Це справді спрацює?

В її очах спалахнула слабка надія. Я кивнув.

— Ви прагнете незалежності від родини Арієстель, і від нав’язаного шлюбу. Тож варто скористатися цим шансом. Якщо успішно закінчите навчання і потрапите на державну службу, вас ніхто не контролюватиме. Звісно, крім керівництва, в певних межах.