РОЗДІЛ 11

Ранмар де-Арк

Зазвичай я добре тримав себе в руках. Хай з якою мерзотою не доводилося стикатися, хай які жахіття і яких чудовиськ доводилося бачити та зустрічати. Та після листа від Еріана, брата Арієстель, здавалося, міг вбивати одним поглядом.

Ні, звісно, я підозрював, що їхнє ставлення до доньки далеке від тепла і любові, але це…

Поки що я не мав доказів, що те таємне доручення якось стосується викрадення артефакту, та заручини з лордом Ранте…

Як, в кригу, я міг це впустити?! І чим, прокляття, думали батьки Арієстель, коли обрали таку кандидатуру в якості нареченої?!

Лорд Ранте належав до так званої “старої аристократії”. І справа не лише у його віці, що вдвічі перевищував мій. Він завжди був відомий, як прихильник старого устрою. Того, що максимально обмежував волю і права жінок. В тому числі право на здобуття вищої магічної освіти.

Наскільки мені відомо, Ранте був одружений тричі, й жодна не протрималася поруч із ним більше двадцяти років. Він не був розлучений. Просто жодна не дожила.

Перша загинула нібито від якоїсь хвороби. Згасла за три дні. Цілителі були безсилі.

Друга розбилася на кареті під час подорожі на гірському схилі.

А третя впала зі сходів. Дуже невдало. Тіло знайшла одна зі служниць. Бідолашна була такою блідою, доповідаючи про те, що сталося, і без кінця поглядала на двері, за якими, підозрюю, очікувала побачити свого господаря.

Звісно, не дивлячись на вельми підозрілі обставини смерті кожної з них, слідчим, тобто нам, не довелося довести його провину, інакше він би не був зараз на свободі. Та жодні нормальні батьки не віддали би свою дитину в лапи такого чоловіка.

Звісно, Агата не мала спогадів Арієстель, тож просто не могла знати усе це, інакше не ставилася б до цього, як до найменшої своєї проблеми.

— А я маю хвилюватися? — врешті спитала вона, — Звісно, заручини не входять в мої плани. Я не збираюся ставати чиєюсь нареченою і тим паче дружиною. Та хіба нам не варто спочатку розібратися з убивцею?

Я глибоко втягнув носом повітря, намагаючись заспокоїтися. Не варто її лякати. Хоча і приховувати теж.

— Він не найкраща людина. І не найприємніша. Тож, хай там чого хоче ваша родина, в ваших інтересах, аби вони були впевнені, що ви дотримуєтеся їхнього плану, якомога довше.

Вона задумливо стиснула губи, кинувши погляд на вікно, крізь яке пробивалися перші промені зимового сонця, і спитала:

— Гадаєте мені слід відправити відповідь? Сумніваюся, що зможу імітувати почерк справжньої Арієстель. Це не викличе зайвих підозр?

— Це можливо, — не став брехати я, — Однак, якщо накладете на лист родовий захист, не думаю, що вони про щось здогадаються.

Дівчина кивнула, а тоді відкинула ковдру вбік, торкаючись босими ногами холодної підлоги.

Я вже навіть відкрив було рота, аби сказати, що їй не слід отак ходити, та вона, ледь скривившись від неприємних відчуттів, поспішила до письмового столу, й забралася на стул з обома ногами, ненадовго оголивши ноги трохи більше, ніж дозволяли правила етикету, змусивши мене відвернутися.

З декілька хвилин я чув шурхотіння паперу та письмового пера, а тоді ніякове:

— Перевірите?

Агата дивилася на мене великими смарагдовими очима, протягаючи мені листа. Здається, вона і сама не зрозуміла, наскільки провокаційними були її нещодавні дії.

Дійсно цікава дівчина. І світ, про який вона розповідала, схоже, був набагато поблажливішим у плані етикету та інших обмежень.

Такій просто не можна потрапляти комусь на кшталт Ранте під руку. Він її знищить. Зламає.

Одна тільки думка про це доводила мене до крижаної люті.

Ні, цього не буде. Я знайду спосіб цьому завадити. Врешті-решт, в найгіршому випадку, звернуся до Вільярда. Хай скільки впливу у Ранте та батьків Арієстель, в них його однаково менше, ніж у Його Величності.

Перехопивши листа, ледь стримався, аби не зім’яти його через напруження, і почав читати:

“Любий брате!

Звісно, я пам’ятаю, і зроблю все, про що ми домовлялися. Не хвилюйся. Я дуже ціную те, що ти для мене зробив, і не підведу.

Арі”.

Поки я читав, Агата нервово покусувала кінчик нігтя.

— Я не впевнена, чи так вона зазвичай зверталася до брата, та не маю жодного листа, аби порівняти, тож… — вона важко зітхнула, на мить заплющивши очі, і міг погляд прикувався до пасма волосся, що впав на її щоку.

Моя рука майже інстинктивно потягнулася, аби прибрати його, та я вчасно стримався і прибрав руку. Саме вчасно, перед тим, як вона знову розплющила очі.

— Ви допоможете накласти на нього закляття? Я ніколи цього не робила…

Агата дивилася на мене з сумішшю надії та провини, ніби картала себе за те, що скидає це на мене. Хоча картати не було за що. В цьому не було її провини. Я знав і вмів усе, що знав і вмів, завдяки рокам навчання та практики. В неї просто не було цього часу.