РОЗДІЛ 10.6

Ковтнувши, я перевела погляд з очей ректора на лезо, котре ледь торкнулося мого пальця. Цього, однак, виявилося достатньо, аби поранити шкіру, й видобути краплину крові.

Мушу визнати, це було не так боляче, як аналіз крові з пальця в моєму світі, котрий частіше за все роблять страшною штукою, схожою на уламок якоїсь металевої палиці. Хай мене вже вибачать медичні працівники за незнання термінів. Але ви взагалі колись бачили, чим вони кров з нас видобувають? Якесь варварство, чесне слово.

Та, хай там як, поріз — штука неприємна, тож я однаково скривилася, а тоді торкнулася пораненим пальцем зачарованого листа. Той після цього нарешті припинив кидатися на ректора, й почав поводитися так, як і належить чемному шматку паперу. Ніяк тобто. І я його розгорнула.

На дотик і вигляд він нічим не відрізнявся від того, яким користувалися усі в академії. Та і чорнила також.

Гадки не маю на що я чекала. Ароматизований папір? Золоті літери? Чи може говіркий портрет так званого братика, котрий дістався мені у спадок разом з іншими проблемами Арієстель?

Не завадило б, до речі, дізнатися, як він виглядає. Хоча б заради того, аби знати, кого слід уникати в майбутньому.

Та вже маємо що маємо.

До його честі, ректор мене не квапив, не стовбурів під душею і через плече не заглядав, терпляче чекаючи, доки я сама прочитаю і вирішу передати чи переказати йому листа. Чого не можна було сказати про Роттуса, котрий нарешті прокинувся, якщо, звісно, взагалі спав.

— Ну що там? Не мовчи, цікаво ж! Тільки не кажи, що тебе забирають додому!

Я кинула на духа важкий погляд, а тоді зітхнула і продовжила читати рівні рядки, майже чуючи у вухах неприємний тон, закладений у написані слова.

Ні, додому мене не забирали. Та і гарних новин, як і очікувалося, всередині не було.

Врешті, дійшовши до останнього рядка, я мовчки передала лист ректору.

“Арі, сподіваюся ти не забула за яких умов тебе відпустили в академію. Сама знаєш чого мені було варто вмовити батька відкласти твої заручини з лордом Ранте. Не змушуй мене про це пошкодувати.

Еріан”.

Ну, що я казала? Нуль гарних новин.

Натомість дізналася, що маю ще якісь незрозумілі зобов’язання перед братом і відкладені заручини з бозна ким.

І, звісно, братик не міг просто взяти і написати, що мені треба зробити! Ні, краще говорити загадками, мені ж бо більше зайнятися нічим, крім як ребуси вирішувати!

Дочитавши листа, ректор спохмурнів, й перевів на мене важкий погляд.

— Агов! Ну не мовчіть! — нетерпляче проказав Роттус, — Що там йому треба?

Якби ж я знала…

Та, не маючи спогадів Арієстель, годі було вгадати. Це могло бути що завгодно, починаючи від успіхів у навчанні, й закінчуючи… Добре, насправді в мене нуль ідей.

Я не мала нічого, крім впевненості у тому, що хотіли від мене щось не дуже добре, інакше не заморочувалися б так з захистом листа, і не шифрувалися б.

Навіть згадалися підозри відносно участі родини Арієстель у цьому злочині. Невже це правда? Невже вони відправили в академію рідну доньку лише заради того, аби скористатися нею? Усвідомлюючи, що вона цього не переживе?

Ну звісно, нащо видавати дівчинку заміж заради гірки золота, якщо можна продати її подорожче?

Певно той псих, що взяв Арієстель під контроль, пообіцяв їм чимало в обмін на допомогу.

Хоча може усе і не так. Можливо через усе, шо сталося, я просто очікую найгіршого, і насправді єдине, щодо чого я маю нервуватися — це відкладені заручини і цей лорд… Хай там хто він є.

Я подивилася на ректора в очікуванні висновку, шкодуючи, що не можу читати думки, як він. Чекати було майже нестерпно.

Його очі, як завжди, були відображенням жорстокої стихії. М’язи обличчя напружені. Губи витягнуті в тонку лінію.

Здавалося, навіть повітря навколо нього потріскувало. І причиною того був лист Еріана… Чи висновки, яких він дійшов.

Я ковтнула, не витримавши напруги.

— Гадаєте ті умови, на яких вони відклали заручини Арієстель, і відправили її до академії, якось пов’язані з тією справою? Ну, знаєте, з отим… — я торкнулася своєї шиї, там, де під закляттям був схований той дурний медальйон.

На обличчі чоловіка не сіпнувся жоден м’яз.

— Не виключено, що усе саме так. Але, мушу визнати, я здивований новиною про заручини. За моєю інформацією, нічого такого не планувалося.

Я не стала розпитувати звідки ректор то взагалі міг це знати. Врешті, він був слідчим. Певне мав свої зв’язки.

Замість цього запитала про інше:

— Цього листа буде достатньо для підстави, аби допитати їх? Оглянути будинок? Перевірити листи та банківські рахунки?

Чоловік виразно вигнув брову, не зводячи з мене уважного погляду, під яким я знову зашарілася.

— Щось не так?

— Ні. Я зможу отримати необхідні дозволи. Та я гадав вас більше хвилюватиме особистість вашого потенційного нареченого.