РОЗДІЛ 7.3

.От тільки, замість заговорити зі мною, ректор звернувся до жінки.

— Як вона?

Агов! Я взагалі-то тут! Не дуже ввічливо обговорювати мене так, ніби я й досі непритомна!

Та, звісно, вголос я нічого не сказала, лише чекала, доки в мене нарешті запитають про те, що сталося. Якщо ректор, звісно, взагалі збирався це робити.

Як там його назвала ця жінка? Ранмар?

Гарне ім’я, і небезпечне. Зовсім як він. Йому пасує.

— Резерв майже відновився, а от з розірваними потоками усе складніше. Їхнє зцілення потребує часу і спокою. Звісно, в ідеалі найближчими днями для неї буде взагалі відмовитися від будь-якої магії. Щоб обійтися без зайвого ризику.

Почувши про розірвані потоки, я нашорошила вуха.

Ні про що таке ельф не казав! Хіба що про резерв…

Хоча, з іншого боку, він же згадував про те, що не всі здатні бачити ці потоки. Може він просто не міг про це знати?

Нарешті, увага чоловіка перемкнулася на мене. Хоча з “нарешті” я, мабуть, погарячкувала. Бо вигляд він мав такий загрозливий, що я мимоволі боязко ковтнула, втискаючись в ліжко.

— Ранмаре, не лякай мою пацієнтку, — суворо наказала йому цілителька.

— Я не… — спробував було заперечити він, та вона його перебила:

— Лякаєш. Не забувай, тут ти ректор, а не слідчий, нічого на адептів як на підозрюваних дивитися! Принаймні не тоді, коли я їх лікую.

Чоловік важко зітхнув, ніби питаючи в богів за що йому це, а тоді знову подивився на мене, більш втомлено.

— Адептко, поясніть будь ласка, що такого сталося під час лекції в магістра фон-Кіра, що викликало активність захисного артефакту, який я вам дав?

Від згадки про мою невдачу на лекції я рясно почервоніла, попри слова ельфа, знову відчуваючи сором, а тоді тихо зізналася:

— Це… була моя провина.

— Подробиці, адептко, — суворо наказав ректор, склавши руки на грудях.

— Я… мала викликати магічний потік першого рівня, але щось пішло не так. На моїй долоні з’явилася яскрава сфера, й почала неконтрольовано зростати та нагріватися. Я чесно намагалася її зупинити, проте усе марно… Якби не ваш браслет, що всотав її в себе, не знаю що сталося б. Викладач, звісно, запевнив мене, що усе було під контролем. Мабуть так і було, та я злякалася не на жарт. І, щодо втрати свідомості… Коли я виходила з аудиторії, то почувалася краще, і гадки не мала, що усе так раптом зміниться. Звісно, жодної провини викладача у цьому немає. Мені прикро, що через мене сталося непорозуміння.

Ректор якийсь час стояв нерухомо, свердлячи мене поглядом. М’язи його були напружені, щелепи міцно стиснуті, а очі такі ж небезпечно темні, як і під час нашої першої зустрічі.

Це, звісно, вказувало на що завгодно, крім схвалення.

Врешті чоловік шумно втягнув носом повітря, й перепитав з крижаним спокоєм:

— “Непорозуміння” кажете?

Я ковтнула, й швидко кивнула, не лишаючи собі можливості передумати, щиро сподіваючись, що цілителька не дасть йому мене вбити просто на місці. В наявності цього бажання в мене сумнівів не виникало.

— Я справді не хотіла, — пискнула я, боязко поглядаючи на нього.

— Не хотіли… — підтвердив він тим самим тоном, а тоді звернувся до жінки, й наказав: — Тіашель, залиш нас.

Я перелякано подивилася на цілительку й виразно захитала головою, благаючи, аби вона відмовила. До її честі, вона принаймні спробувала.

Схрестивши руки на грудях, Тіашель примружилася, й зауважила:

— Хочу тобі нагадати, що це цілительський корпус. Для пацієнтів та цілителів, що проходять практику. Не твій персональний кабінет, Ранмаре.

— Будь ласка, — вже спокійніше додав ректор, і вона зітхнула, приймаючи поразку.

— Гаразд, але ти будеш мені винен, — а тоді тихо забубоніла, йдучи у напрямку дверей: — Що ж це коїться! Не цілительський корпус, а якийсь прохідний двір! Що далі? Вільярд влаштовуватиме на койці королівські наради? Проклята крига!..

Кінець лайки я вже не почула. За цілителькою зачинилися двері, й в палаті запанувала напружена тиша. Щоправда ненадовго.

— По-перше, найголовніше завдання викладачів в цій академії — вкласти в голови адептів необхідні знання, й прослідкувати за тим, щоб ці самі голови до кінця навчального року залишалися на місці. І, якщо з адептом щось трапляється, то вина лежить виключно на викладачеві, як на більш досвідченому та відповідальному чарівнику. По-друге, те, що ви описали, — не причина пошкоджених магічних потоків, а їхній результат. Аби завдати подібної шкоди, ви мали пропустити через себе значно більше сили, ніж передбачено вашим магічним резервом. Й, враховуючи те, що захисний артефакт спрацював лише раз, припускаю, що сталося це не сьогодні і не вчора.

Я точно знала коли і як це сталося. Чи принаймні була впевнена, що знала.

Було б дивно, якби те, що зробили з Арієстель, минуло без наслідків. Якщо вже Роттус з великого і лячного духа, замкненого у дзеркалі, перетворився на невеликого буркотливого грифона з частковою втратою пам’яті…