РОЗДІЛ 6.4

Ранмар де-Арк

Я саме був на лекції з магічних порталів у другого курсу, тимчасово виконуючи обов’язки викладача, коли відчув активність родового артефакту. Ще й таку, що, якби я був деінде, миттю б перенісся до нього порталом.

Та, на жаль, я не міг полишити учнів. З них станеться, попри усі мої застереження, спробувати скористатися порталом, й застрягнути десь у стіні, чи, чого доброго, відкрити портал до королівського палацу чи іншого місця, що потребує спеціального дозволу на перенесення. Як результат, такі горе-мандрівники в кращому випадку опиняться за межами охоронного контуру, а в гіршому… Що ж, усе могло скінчитися доволі сумно. За часів мого навчання був випадок, коли двох безталанних адептів просто розірвало зліпило в одного, в вельми довільній формі. Описувати в усіх подробицях не буду, гадаю ви і самі собі це чудово уявили.

Тож, хай як мене з’їдало бажання зв’ясувати, що саме викликало таку активність в захисного артефакту, коли Арієстель мала б бути на лекції з магічної теорії, довелося чекати кінця власного заняття.

Заспокоювало лише те, що артефакт й досі відгукувалося — це вказувано на те, що з носієм, тобто дівчиною, усе гаразд.

На щастя, лекція минула без нещасних випадків, й, щойно з аудиторії вийшов останній адепт, я перенісся до Арієстель. Саме вчасно, аби підхопити її в коридорі, коли ноги вже ледь тримали дівчину.

— І у що ж ви встрягли цього разу, адептко? — тихо запитав я, однак не дочекався відповіді. Дівчина була бліда й без ознак свідомості. Слабка і легка, мов пір’їнка.

З грудей рвалася ледь стримувана лайка.

Після декількох перевірок Данзорієль фон-Кір залишився серед небагатьох викладачів, котрі не потребували додаткового підтвердження їхньої кваліфікації. І от, після першої ж лекції, я тримаю на руках непритомну адептку?

Стиснувши щелепи, й пообіцявши собі пізніше обговорити з викладачем магічної теорії його відповідальність за життя та здоров’я адептів, я переніс її до цілительського крила.

Тіашель, академічна цілителька, відразу підхопилася зі свого місця, й поспіхом кинулася у наш бік.

— Що сталося, Ранмаре? — спитала вона, переводячи погляд з мене на першокурсницю у моїх руках, й, не дочекавшись відповіді, наказала: — Клади її, хутко. Я перевірю.

— Знайшов її в коридорі після лекції з теорії магії. Схоже на виснаження резерву, та я не певен.

Жінка швидко кивнула, міцно стиснувши губи, й схилилася над Арієстель, активуючи магічний зір, що дозволяв їй бачити магічні потоки, що течуть тілом кожного мага, а тоді підсумувала:

— Ти мав рацію. Це виснаження. Але не лише. Деякі потоки пошкодженні та заблоковані, через що магія тече неправильно. Таке буває, якщо маг намагається перевищити власні можливості, або хтось чи щось діє на нього ззовні. Що вона робила, перш ніж втратити свідомість?

Гарне питання. І я навіть знаю кому його задати.

Намагаючись опанувати злість, я міцно стиснув кулаки, й повільно видихнув повітря.

— Ти зможеш їй допомогти?

Вона кивнула.

— Я зможу зцілити потоки, та на це піде деякий час. Тобі не обов’язково стовбичити тут увесь цей час.

Її чіпкий погляд ковзнув по мені, тоді на мить знову зупинився на дівчині, й на губах Тіашель з’явилася якась змовницька посмішка.

— Хіба що твоє бажання лишатися поряд з нею якось не пов’язано з браслетом на її руці…

Я примружився, кинувши на стару знайому осудливий погляд.

— Навіть не починай. На відміну від деяких магістрів, я не маю дурної звички крутити романи з адептами. Це лише необхідність.

Тіашель повільно закивала, але блиск в її янтарних очах вказував на те, що вона мені анітрішечки не вірить.

Я не бачив сенсу сперечатися й щось доказувати. Врешті, вона завжди була такою, як віб’є собі щось в голову — вже не переконаєш. Це була головна спільна риса моїх друзів, що мене неабияк дратувала.

— Хай там як, просто тримай мене в курсі справ, і повідом, коли вона прокинеться. А я поки потеревеню з викладачем, котрий відпустив адептку бродити по академії в такому стані, замість супроводити її до тебе.

Я дочекався її кивка, й зник у магічному вихорі, злий, як бог війни, й перемістився до кабінету фон-Кіра. Однак на місці його не знайшлося.

В принципі, нічого дивного у цьому не було. У вільний час викладачі, як і адепти, могли вільно пересуватися по території академії, а подекуди — і за її межами. Тож викладач з теорії магії міг бути будь-де, і я не міг поставити йому це в докір.

Злість від цього нікуди не поділася. Навпаки, вона кипіла в мені, бажаючи знайти вихід. Бажано в догані одному безвідповідальному ельфу.

Втім, довелося відкласти цю неприємну бесіду на потім, залишивши фон-Кіру повідомлення у вигляді магічного листа. Як в ректора, в мене було надто багато справ. Навіть якщо не враховувати одну першокурсницю, котра постійно потрапляє в якісь неприємності.

Сьогодні мала відбутися перша поставка магічних каменів та інгредієнтів для зіль, на заміну тим, що не відповідали необхідній якості, а також дві співбесіди з потенційними викладачами на вільні посади.