РОЗДІЛ 6.2

Ой, а можна не треба?..

Бажання заповзти під стіл і заховатися там було майже нестерпним. Та я розуміла, що це мене не врятує, тож, проігнорувавши його, підвелася під спопеляючими поглядами дівчат, та почала спускатися до викладача, чекаючи якщо не скорої смерті, то сорому.

Адже не було жодного шансу на те, що мені вдасться щось вичаклувати, особливо враховуючи те, що я цього ніколи не робила, й, відверто кажучи, не відчувала в собі жодних потоків, хай чим вони там мали бути.

Коли я наблизилася до ельфа на відстань чотирьох кроків, він підбадьорливо посміхнувся до мене й прошепотів:

— Не хвилюйтесь, я вам допоможу.

Ото вже красно дякую! Найліпшою допомогою було б викликати когось ще, аби мене не ненавиділа жіноча половина групи. В мене вже спина, між іншим, через них горить!

Та вголос я, звісно, цього не промовила, тільки вичавила з себе невпевнену усмішку, сподіваючись, що мій позор не триватиме довго і не матиме страшних наслідків.

А викладач, тим часом, почав шукати для себе нову жертву. Щоправда, цього разу довго розмірковувати він не став.

— Для цієї вправи мені знадобиться ще один учень… Адепте де-Броуз, будьте так ласкаві.

Я спрямувала погляд у той бік, куди він дивився, й побачила як мовчки підвівся вже знайомий мені рудий хлопець. На мить наші з ним погляди зустрілися, та він ніяк на це не відреагував. З його обличчям було б ідеально грати в покер. Або вбивати.

Бр-р-р, ну і думки!

— Ну що ж, якщо ви обидва готові, я вас проінструктую. Адепте де-Броуз, вашим завданням буде відтворити формулу магічного захисту першого рівня й застосувати її. Адептко де-Рамблер, ваша задача — спрямувати у бік адепта де-Броуза магічний потік першого рівня. Впораєтеся?

Ельф та хлопець вичікувально подивилися на мене.

Точно ні.

Трясця, та я про магію знаю лише те, що в своєму світі з книжок вичитала, і кожний автор придумував якісь свої правила, тому це не рахується!

Правий був Роттус, треба було про магію читати, а усе інше відкласти на потім!

Я відчувала, що мене потрохи накриває паніка, й почала глибоко дихати, намагаючись зібратися.

Так, Агато, давай подумаємо логічно! Оці потоки, про які він розповідав, вони ж звідкісь беруться? Певно з того самого магічного резерву, котрий має бути десь всередині тебе. І, якщо вже всі кажуть, що його і дурний відчує, то і ти маєш!

Тож я зробила ще один вдих, й почала прислухатися до себе в пошуках цього самого резерву.

Мабуть, було б простіше, якби я знала яким він має бути. Та я зростала не у цьому світі, й була змушена діяти наосліп.

Знову, хай йому грець.

Минуло майже дві хвилини, і я вже мало не змирилася із тим, що нічого не вийде, як раптом відчула всередині щось, схоже на чан з водою. Поверхня його була гладкою, спокійною, мов дзеркало, та в ній відчувалася незнайома мені сила.

Сумнівів не було: це саме те, що мені треба.

Тільки як же з нього щось зачерпнути? Не ложкою ж!

Трохи поміркувавши, дійшла висновку, що треба його якось розбурхати. Коли вода в кастрюлі кипить, буває починає плюватися краплями. А мені саме стільки й треба!

Отже, не вигадавши нічого кращого, я почала уявляти, як на поверхню зсередини піднімаються бульбашки. Спочатку зовсім маленькі, ледь помітні, а потім більші. Й ледь не скрикнула від радощів, відчувши як воно вирує.

Я навіть змогла спрямувати його у бік хлопця.

Та, як виявилося, зраділа я зарано.

Бо, замість виплюнути в нього краплину, чан раптом збунтувався, й почав виплескувати з себе здоровенні вибухові бульбашки. Й, як я не намагалася його заспокоїти, чи стримати силу, що рвалася назовні, слухати він мене не збирався.

Далі усе закрутилося в шаленому темпі.

Першокурсник вилаявся, наскоро вносячи зміни в плетіння. Викладач теж почав чаклувати, оточуючи аудиторію і адептів, включно зі мною, якоюсь мерехтливою сіткою, хтось закричав, здається якась дівчина чи декілька. І я, посеред усього цього хаосу, з яскравою сферою над моїми долонями, що зростала просто в мене на очах.

Спочатку вона випромінювала приємне тепло. Та чим довше я чекала, тим гарячішою вона здавалася. За хвилину жар став таким нестерпним, що я більше не могла його витримувати.

І ось, коли здавалося, що воно ось-ось вибухне, браслет на моїй руці раптом засяяв і… Почав всотувати в себе усе те, що я начаклувала.

Я тільки кліпала, спостерігаючи за тим, як сфера зменшувалася до розмірів піщинки, а тоді зникла, ніби її і не було.

На коротку мить в аудиторії запанувала тиша, а тоді викладач кахикнув, переводячи погляд з мене на хлопця, якому не пощастило стати моїм напарником, і спокійно зауважив:

— Здається, вам не завадять додаткові заняття з контролю магічних потоків, адептко де-Рамблер. Затримайтесь, будь ласка, після лекції. Я призначу час. 

Мене й досі трусило від пережитого стресу, тож я ледь знайшла в собі сили кивнути, не вірячи у те, що все обійшлося.