РОЗДІЛ 5.3

Я вмить охолола.

Невже здогадався?

Ну от і все, дотанцювалася! Казав мені Роттус: “не висовуйся”, а я тільки і роблю, що зайву увагу і неприємності притягую!

Хотілося застогнати від розпачу, та я якимось дивом змусила себе заспокоїтися та запитати:

— А як саме буде проходити перевірка?

Перекладаю: “Ви знову плануєте копирсатися в моїй бідній голові?”

Ректор м’яко посміхнувся. Приблизно як кіт посміхався б миші, якби, звісно, вмів посміхатися. Оманливо.

— Не хвилюйтеся. Процедура безболісна і цілком безпечна. Я лише хочу запевнитися, що на вас не діють за допомогою якогось артефакту.

Мої губи здивовано округлилися.

Гаразд, це мене зовсім трішки заспокоїло. Але не зовсім.

— О… А таке можливо?

Я сподівалася, що це не надто дурне запитання, особливо враховуючи мою “втрату пам’яті”. Ректор виявився доволі терплячим.

— Артефакти подібної дії заборонені, й не те, щоб легкодоступні в нашому королівстві, але, маючи певні зв’язки… Гадаю, ви самі розумієте. 

Звісно, я кивнула.

Що ж тут незрозумілого? Врешті, в моєму світі теж існували місця, де можна придбати не зовсім… А іноді і геть незаконні речі.

Це завжди лише питання грошей та совісті. Ну й трішки — страху перед законом.

Якщо вірити новинам та фільмам, в декого він повністю відсутній.

— Але я не знаходила на собі ніяких підозрілих речей, — трохи обміркувавши почуте, заперечила я, — З прикрас на мені лише ваш браслет та сережки. Може достатньо перевірити їх?

Я вже навіть потягнулася, аби їх зняти, як ректор зупинив мене одним помахом руки.

— Не чіпайте. По-перше, якщо вони дійсно зачакловані, ще невідомо чим для вас обернеться спроба їх позбутися. По-друге, артефакт, особливо заборонений, може бути прихованим. І помітити його за таких умов простим оком буде неможливо.

От дідько! Про це я навіть і не подумала…

На мить яскраво уявила, як ректор не встигає мене попередити, я знімаю сережки, й вони вибухають просто на моїй бідній голові, й мені стало зле.

От чому, чому мої проблеми в цьому світі накопичуються, мов снігова куля? Чому зі мною не може статися чогось хорошого? Наприклад отримання чималого спадку від якоїсь далекої родички? Чи якась супер крута сила?

Ні! Отримуй, Агато, цяцьку, котра може тебе вбити!

Певно, увесь жах був яскраво написаний на моєму обличчі, бо ректор раптом змахнув рукою, вичаклувавши десь керамічний чайник з чашкою, й невелику тарілку з хрустким печивом, запропонувавши мені ароматного чаю з ягодами та м’ятою.

Відмовлятися я, звісно, не стала. Врешті, не існує кращих ліків від стресу, ніж їжа. Хіба що відсутність смертельної загрози над головою.

— Ну, не хвилюйтеся так, адептко. Як я вже казав раніше, перевірка вам не нашкодить. І, якщо вона раптом виявить шкідливий артефакт, я знайду спосіб його безпечно деактивувати.

— Обіцяєте?

От не збиралася я схлипувати, чесне слово! Воно само якось…

Взагалі-то я зовсім не плакса. Всяке в житті було, й я завжди гадала, що вмію долати стрес та труднощі. Та не коли вони сиплються на голову, мов з клятого відра!

Ректор зітхнув, і простягнув мені чисту хустку, а тоді спокійно пояснив:

— Я не порушую своїх слів. Поряд зі мною вам ніщо не загрожує.

Взявши до рук м’яку, й, певно, дуже дорогу тканину, я зовсім не граційно висякалася, намагаючись не думати про те, який жахливий при цьому матиму вигляд, й вдячно кивнула.

— Дякую. Я згодна спробувати. І, якщо на мені щось є — якомога скоріше позбутися цього. Не хочу випадково померти, коли сережка за щось зачепиться абощо. Що я маю робити?

Ректор миттєво підвівся зі свого місця й обійшов стіл, зупинившись біля мого крісла позаду мене. Судячи з реакції, чоловік був радий, що мене не довелося довго вмовляти. 

— Просто сидіть й за можливості не рухайтеся, — попросив він, опускаючи долоні мені на плечі, й я покірно застигла, боязко заплющивши очі.

Поки тривала перевірка, десь глибоко всередині мене жевріла надія на те, що ректор нічого не знайде. Мало ж мені хоч колись пощастити?

Та вже за кілька хвилин зрозуміла, що щось відбувається.

По-перше, долоні чоловіка раптом нагрілися. Не до болю, звісно, проте відчутно, ніби в нього підвищилася температура. А тоді жар почав розповсюджуватися по всьому моєму тілу, концентруючись обідком в області шиї.

А тоді ректор стиха вилаявся, згадуючи лід та кригу.

Я розплющила очі, відчувши на собі прикрасу, котру не бачила ані вранці, ані вчора, роздягаючись перед купанням, і ледь притлумила в собі бажання торкнутися її, аби запевнитися у тому, що мені не здалося. 

— Ви зможете його зняти? — судомно ковтнувши, спитала я, а тоді підвела боязкий погляд на чоловіка, чиї щелепи були міцно стиснуті.