РОЗДІЛ 5

Агата

Пам’ятаєте, я дивувалася реакції співкурсників? Так от, беру слова назад! Цілком здорова і зрозуміла реакція на непередбачуваного, хоч і, мушу визнати, вельми захопленого своїм предметом викладача, та його, тобто її, специфічний підхід до викладання!

Десь на десятій хвилині лекції, коли справа дійшла до демонстрації наслідків використання порошку з вибухового кореню без стабілізуючої настоянки, чиясь рука схопила мене ззаду за комір сорочки, й затягнув під сусідній стіл. І саме вчасно, треба зазначити.

Бо не встигла я обуритися такому до себе ставленню, як у котлі викладача щось вибухнуло втричі гучніше за перший раз, тоді почувся свист, а сам викладацький казан пролетів точнісінько над місцем, де я до цього сиділа й з тріском та гуркотом вилетів просто у зачинене вікно.

— Нема за що, — проказав чийсь незнайомий голос, котрий належав одному з адептів. Подих хлопця полоскотав мені шию, викликавши хвилю сирот на шкірі, й я нарешті усвідомила, що небезпека минула, а сидимо ми надто вже близько.

Сіпнулася, аби відповзти від нього, й повернутися за своє місце, та, звісно, вдарилася головою об стіл, під котрим ми ховалися.

— От дідько!.. — стиха вилаялася я від болю, тримаючись за маківку, — Клятий стіл!

Мій рятівник стиха хмикнув, певно сумніваючись в провині того самого стола у цій ситуації, а тоді сам виліз з-під нього і простягнув мені руку.

Тепер, коли вже моєму життю нічого не загрожувало, принаймні в найближчі хвилини, я змогла роздивитися незнайомця.

Хлопець виявився доволі високим, хай й трохи нижчим й стрункішим за ректора. Рудий, з довгим, стягнутим у низький хвіст волоссям, вольовим підборіддям та глибокими синіми очима.

Вуха, до речі, мав цілком звичайні. Людські. Та й в цілому був доволі симпатичним.

Ще б знати чи були вони знайомі з Арієстель! Не можу ж я в кожного тут ім’я питати? А що як виявиться, що вони знайомі з дитинства чи взагалі коханці?

Ні, краще вже здатися дивачкою, що не називає першою власне ім’я порятувавшему незнайомцю, ніж дати усім зрозуміти, що я — не вона!

— Дякую, — нарешті промовила я, озираючись на розбите вікно, крізь яке вже відчутно починало піддувати з вулиці, — Здається ти мене справді врятував.

Хлопець лише знизав плечима, ніби не бачив у цьому великого подвигу.

— Наступного разу будь обережнішою. Сідати поперед інших було дурістю.

Можливо, мені варто було образитись, однак з ним важко було не погодитися, враховуючи те, що мене ледь не вбив скажений летючий казан.

Тож я кивнула, й повернулася на своє місце, готова в будь-яку мить переповзти в інший ряд просто по підлозі.

Матінко, допоможи мені пережити першу лекцію!

Судячи з облич моїх співкурсників, вони поділяли мою паніку.

А от пані Елеонора не виглядала ані здивованою, ані розчарованою таким розвитком подій. Обтрусивши руки, одягнені в захисні рукавички, від залишків порошку, вона оглянула аудиторію та схвально посміхнулася.

— Схоже всі цілі! Чудово! Тоді продовжимо! Тільки, заради криги, відновіть хто-небудь вже те вікно!

На мій подив, замість заперечити, дехто з задніх рядів дійсно почав чаклувати, збираючи розбите вікно, наче мозаїку, й за кілька хвилин в аудиторії стало значно тепліше.

Щодо казана, то він теж якимсь магічним чином повернувся на своє колишнє місце. Або ж жінка начаклувала ще один, такий самий. Хто ж цих дивних чарівників розбере?

Після гіркого досвіду, довіри мені ця чавунна штука зовсім не внушала, та, на жаль, пересісти було нікуди. Хіба що наперед. Інші першокурсники ледь не один на одному сиділи, аби тільки триматися подалі від потенційної безпеки, й тепер я їх добре розуміла. Як і те, що мої плани не виділятися пішли Роттусу під хвіст.

Та, попри те, що в академії щойно ледь не стало на одну першокурсницю менше, й боязкі й несхвальні погляди, що мої співкурсники кидали у бік викладача, лекція тривала. Й досліди, котрі мали навчити вцілілих першокурсників темі на яскравому прикладі, на мою біду, теж тривали.

Так, не встигли ми отямитися від летючого казана, як в ньому знов щось зашипіло.

— Так! Ви щойно стали свідками грубого порушення правил роботи з порошком вибухового кореню! А тепер подивимося на реакцію зілля при використанні стабілізуючої настоянки!

Якщо вірити підручнику, цього разу нічого поганого статися не мало, бо стабілізуюча настоянка блокує запалювальну дію вибухового кореню. Однак, коли по аудиторії пролунав злагоджений стогін, мені складно було до нього не приєднатися.

Мабуть, останні події зробили мене параноїком, бо я увесь час уважно слухала викладача, й слідкувала за кожною її дією, порівнюючи з тим, що радив та не радив робити підручник. Бо хто зна що там їй спаде на думку у викладацьких цілях? А життя в мене одне. Навряд ці вередливі боги, чи хто там мене сюди прикликав, подарують мені нове тіло, якщо це постраждає внаслідок чийогось невдалого експерименту.

На мій подив, решта лекції пройшла цілком нормально. Здається цього разу над нами вирішили не знущатися, тож ми обійшлися без нових вибухів і катастроф. Тільки від казана піднявся тонкий струмінь білої пари. Цілком безпечної, якщо вірити підручнику.