РОЗДІЛ 3.5

— Далекий від ідеалу, — визнала я.

Але і цей не подарунок…

І це ще м’яко кажучи, якщо враховувати те, що мене можуть притягнути до відповідальності за злочин, до якого я, тобто справжня я, не маю жодного відношення!

— Послухай, — Роттус і досі обурювався через почуте про мій світ, та зараз були важливіші питання. Наприклад як мені орієнтуватися в академії, де я вперше? Де знайти розклад? Який сьогодні день? Як мені без годинника слідкувати за часом? Що робити, якщо на заняттях хтось заговорить зі мною про те, що справжня Арієстель має знати, або доведеться застосувати магію? Чи були в неї друзі? Якщо так, то в мене проблеми, бо, якщо я не впізнаю їх, ті відразу щось заподозрять… Й, що не менш важливо, я маю снідати з усіма в столовій, чи можна якось повторити трюк ректора з супом?

— Так, зажди! — рикнув Роттус, невдоволено змахнувши хвостом, — Зупинись! В мене від твого потоку думок зараз голова заболить. Давай по-порядку. Розклад занять та мапа академії мають бути в довіднику для першокурсників. Отой тоненький підручник в синій палітурці, — він кивнув кудись у бік вежі з підручників, й, коли я потягнулася до вказаної книги, замотав головою, — Ні-ні! Не цей, другий! Нижче! Та, це він. Так от, — дочекавшись, поки я візьму в руки довідник, Роттус продовжив: — Сьогодні початок нового тижня. Другого. За часом слідкуватимеш за дзвонами. Під час розмов з іншими адептами намагайся якомога менше патякати й уникай прямих відповідей. Усього я тобі не розповім, тож доведеться навчитися підлаштовуватися по ситуації. Дивись як хто на тебе реагує, хто посміхається, хто навпаки. Та не поспішай нікому довіряти й лишатися наодинці. Навряд, звісно, наш убивця — один з адептів, та поки що під підозрою всі. Без виключень.

З цим я не сперечалася, бо зовсім не палала бажанням померти в свій другий день в цьому світі, потрапивши в якусь дурну пастку.

— І останнє. Так, ти маєш снідати, обідати та вечеряти з усіма в столовій, у години, зазначені в розкладі. Знайдеш його у довіднику. З першим дзвоном підеш з усіма униз. На їжу часу відведено достатньо. Відразу після другого дзвону почнеться перша лекція, тож краще не чекай на нього, й відшукай аудиторію завчасно. На заняттях намагайся не виділятися, та уважно слухай, може ні про що й не питатимуть, але у твоєму випадку ніякі знання зайвими не будуть. 

Подякувавши за підказки, вирішила не відкладати пошуки, й розгорнула довідник на першій сторінці.

Зовні він більше нагадував записник. Крім мапи та розкладу там знайшлися також примітки з усім необхідним для занять, а також перелік правил академії і місце для записів. На жаль, порожнє.

Ну що ж, принаймні ознайомлюся зі списком того, що встигла порушити ця Арієстель…

Виявилося, що багато чого.

Крім несанкціонованої прив’язки та приховування духа, вона, вочевидь, виходила зі своєї кімнати в комендантську годину, бо інакше ніяк не могла потрапити в лапи злочинця. А ще, зі слів Роттуса, навідувалася до закритої зони бібліотеки, не маючи дозволу від викладачів.

Що саме вона там шукала та чи вдалося їй це знайти, дух, звісно, не пам’ятав. Та я могла припустити, що нічого хорошого під знаком “заборонено” бути не може.

От не жилося дівчині спокійно…

Де ж вона таких ворогів знайти примудрилася, що її вбили? Чи просто опинилася не у той час не у тому місці?

Якби ж її можна було про все розпитати! Чи принаймні Роттус усе пам’ятав… Та у нього, як і у мене, на думку ректора, були прогалини в пам’яті стосовно тієї останньої ночі і багатьох інших моментів.

— Коли б твій дух ледь не розсіявся, я б на тебе подивився! — ображено пробуркотів Роттус, повертаючись до мене задом, точно звичайнісінький кіт.

— Знаю, ти не винен, — втомлено зітхнула я, переодягаючись до сніданку. Нічну сорочку змінила інша, синя з золотими нитками й білими рукавами, з більш щільної тканини, та теплі панчохи. Ноги взула у невеликі, та на вигляд доволі зручні чоботи чи то зі шкіри, чи то з якогось аналогу, перекинула такуж коричневу сумку через плече, й почала складати в неї речі, згідно з розкладом: підручники, папір, перо і чорнильницю, молячись, аби остання не залила мені усе інше, — Пробач… Та це все так ускладнює! Хіба той, хто закинув мене до цього світу, не міг попіклуватися про принаймні якісь важливі базові знання? Наприклад ім’я чи хоча б обличчя вбивці? Чи базові знання про магію? Чи інші спогади Арієстель, що стосуються її життя? Я ж взагалі нічого про неї не знаю! Ані про неї, ані про її мрії, оточення! З таким самим успіхом мене можна було закинути у тіло якогось злочинця під час страти!

— Ну, не перебільшуй, — пирхнув Роттус, нарешті повертаючись до мене пухнасто-пір’їстою мордякою, — Шансів вибратися з цієї халепи в тебе точно більше, аніж в приреченого. Та й дивно було б чекати від богів такої милості. В них, знаєш, специфічне почуття гумору. Як втрутяться, навіть задля допомоги, точно не подякуєш.

Мені було цікаво, звідки в Роттуса стільки знань про характер місцевих богів. Навряд про таке пишуть у підручниках. Проте, навіть якщо йому й було що додати, він цього робити не поспішав.

Схоже, таємниць у мого духа теж вдосталь.