РОЗДІЛ 3.3

— Дарма намагаєшся, все одно не почують, — зауважив Роттус, — А як почують, все одно нічого не робитимуть. Якщо до твоєї появи дійсно хтось з них доклався, значить їм так було треба.

— Треба їм… — пробурмотіла я, розлючено відкидаючи у бік подушку, з котрої від такого дійства миттю посипалися пір’їни, розсипаючись по ліжку й плутаючись у моєму волоссі.

Тьху ти! Навіть вона розвалюється!

— А я цього не хотіла! Зовсім! Мені в моєму світі було добре! Так, не ідеально, брудно, і теж своїх проблем вистачало, та принаймні на мене ніхто не полював і не звинувачував у тому, чого я не робила!

— Ну, знаєш, я, взагалі-то, теж не планував прив’язуватися до якогось дівчиська з іншого світу, котре нічогісінько не знає про магію і наш світ, та вже як склалося! Заради криги, годі вже себе жаліти! Чи ти зібралася вбивцю ниттям замучити до смерті? То ж він тебе тільки швидше вб’є! Краще б підручники відкрила, й спробувала свій дар опанувати!

А й справді…

Ні, я досі була впевнена, що маю право на ниття. Ще ж бо навіть доби не минуло, як на мене стільки всього звалилося! Та, якщо я планую вижити… А я планую! Ніякі знання не будуть зайвими.

Та й спати після нічних жахіть та останніх новин мене якось зовсім не тягнуло. Єдина біда — освітлення. Бо в ванній світло увімкнулося саме, а як увімкнути його в кімнаті я гадки не мала.

— Та ніяк, — пирхнув дух, — судячи з кольору, тутешні кристали вже три дні як перегоріли, а замінювати їх, як ти розумієш, поки що не поспішають. Інших проблем вистачає… 

А щоб його, цього колишнього ректора! Мають же бути якісь межі в його жадібності!

Довелося читати в ванній, при кепському освітленні.

Під зітхання і буркотіння Роттуса перетягнула туди невеличку вежу з підручників і хиткий дерев’яний стілець. А тоді, трохи поміркувавши, стягнула з ліжка ще й ковдру — щоб тепліше було.

Позітхала, шкодуючи, що не маю до всього цього добра чаю та бутербродів, та взялася за справу.

Першим під руку знову трапився підручник з побутових чарів, та я вирішила відкласти його до кращого часу… Або лекції.

Далі йшов підручник з історії Двох королівств. На ньому й зупинилася.

В ньому розповідалося про те, що колись Північне та Південне королівства були частиною однієї великої Імперії Олеар. Та під час останньої війни імператора було жорстоко вбито, й почався поділ влади, котрий закінчився утворенням двох королівств.

Щоб запобігти черговій бійні, правителів було обрано за допомогою особливих артефактів. Так були започатковані дві королівські родини: фон-Тіри, що володарювали над Південним королівством та де-Ніри, що володарювали над Північним.

Це, тобто Північне королівство, половину року було вкрито кригою і снігом, тож, аби не мати нестачу врожаю взимку, його жителі були змушені користуватися спеціальними магічними теплицями. Тоді як сусіднє, Південне, було королівством сонця і дощів. Його вкривали тропічні ліси й родючі землі.

Втім, крім снігу, в нас були ще й великі копальні, де й досі добувалися магічні камені та кристали, що постачалися в сусіднє королівство та Далекі Землі, тож бідним Північне королівство не було. Навіть навпаки.

То ж якого біса я сиджу в напівтемряві, на стільці, що на лише чесному слові тримається?!

— Скільки ж той гівнюк награбував, поки був ректором?! — не втрималася я, й відразу пошкодувала про це: варто було трохи відхилитися, як стілець піді мною небезпечно захитався, й лише дивом залишився стояти.

— Стільки, скільки встиг, доки інформація не дійшла до Його Величності, й йому не довелося тікати.

— Не розумію, чому ніхто раніше про це не дізнався? Хіба перевірок не було? Інспекції там якої?

— Та були, тільки колишній ректор вмів домовлятися, а де не вдавалося — навіював що треба. Його Величність, як дізнався, так розлютився, що потім усім причетним дісталося. Крім цього хитруна-ректора. Шкода що новий ректор його не спіймав, я б на це подивився!

Я гмикнула, подумки погоджуючись з Роттусом, а тоді знову перемкнула увагу на підручник, намагаючись сидіти рівніше. Не хотілося потім ходити з синцями, та й залишитися зовсім без стільця теж. Підлога, тим паче кам’яна, не надто підходила для довгого сидіння, а кидати на неї ковдру та подушку, на яких мені ще бозна-скільки спати… Словом, краще вже хиткий і незручний стілець, ніж ніякого.

Я чесно намагалася увібрати в себе якомога більше нової інформації про цей світ, долаючи розділ за розділом, від зовнішньої та внутрішньої політики та торгівлі до повстань гномів та гоблінів за часів минулих правителів. Та десь за дві години почала куняти, й навіть вмивання крижаною водою не допомогло мені збадьоритися.

Коли текст почав розпливатися перед очима, а багатостраждальний кристал востаннє мигітнув та згас, я вирішила, що це знак, і нарешті пішла спати, випадково перечепившись по дорозі через башту з підручників.

Звісно, ті з гуркотом розсипалися по підлозі. Звісно, одна з них просто кутком впала мені на ногу, змусивши зашипіти від болю.

Хіба могло бути інакше?

Місячного сяйва, що лилося з вікна, ледь-ледь вистачило, щоб прибрати усе це неподобство, й доповзти до ліжка під сумне зітхання Роттуса про мене-бідосю…