РОЗДІЛ 3

Агата

Хотіла б я сказати, що мені добре спалося! Та з цим, на жаль, не пощастило. Як і з тілом, в яке я потрапила.

Спочатку усе було гаразд: мені снився цілком звичайний, спокійний сон. Якась величезна бібліотека, як в казках, з купою книг і книжковими шафами, що губилися десь високо під стелею.

Я ходила мармуровою підлогою, кружляючи в цьому лабіринті, напевно в пошуках якоїсь книги. Направо, наліво, двічі направо і знову наліво, а тоді…

Сталося щось погане.

Різко підвівшись і важко дихаючи на ліжку в темній кімнаті, я вже не могла пригадати що саме мене так налякало. Пам’ятала лише відчай та стійке небажання вмирати заради… Чого?

Та яка різниця?! Я взагалі вмирати не хочу!

А серце і досі калатало, й навіть не думало заспокоюватися. І насниться ж таке жахіття! Певно від стресу…

Щоб хоч трохи прийти в себе, я встала й пішла у бік ванної кімнати, потираючи очі. Там, до речі, відразу увімкнулося магічне світло. Щоправда воно було тьмяне, й якось підозріло миготіло, ніби от-от зникне зовсім.

Аж раптом зрозуміла, що взагалі не пам’ятаю як лягала!

Пам’ятаю як з’явився ректор, ми говорили, потім в мене від голоду запротестував шлунок, й я з’їла смачний суп, а тоді… От трясця, невже я заснула?

Мабуть, враховуючи те, яким насиченим був мій перший день у цьому світі, це і не дивно, та перед чоловіком все одно якось незручно, адже він не просто так приходив…

Зітхнувши, ввімкнула воду, збираючись вмитися, й ледь не підстрибнула від холоду. Проте, коли повернула інший кран, теплішою вода не стала. Скоріше навіть навпаки…

Все ж гуртожиток, він і в іншому світі гуртожиток…

Нормально вимитися у цій воді було неможливо — хіба швиденько підмитися. Інакше і застудитися недовго. Проте дякувати і за те, що є…

Стиха вилаялася, проте все ж якось вмилася, й подивилася у власне відображення в невеличкому дзеркалі.

Хоча, звісно, правильніше сказати “не моє”, бо цього обличчя я ніколи раніше не бачила.

В Арієстель були великі смарагдові очі, довгі темні вії, правильні риси обличчя, невеличкий ніс й довге хвилясте волосся кольору червоного дерева. Без жодного посіченого кінчика! Ні, ну ви взагалі таке бачили?

Словом, дівчина була справжньою красунею.

— Що ж з тобою сталося?.. — пошепки спитала я. Та, звісно, мені ніхто не відповів.

Невидимий дух теж не поспішав показуватися. Чи то наляканий перспективу випадково розкрити власну присутність перед ректором, чи то просто зайнятий своїми справами.

Адже в духів можуть бути якісь справи? Певно що так.

Цей, як я зрозуміла, полюбляв бурмотіти та шпигувати. Навіть зараз, мабуть за кимось піддивлявся чи підслуховував.

Цікаво, звідки він узявся, й що його пов’язує з цією Арієстель? Сподіваюся це хоч не той самий дух-охоронець, котрого усі розшукують?

Хоча, якщо так, нащо йому ховатися від ректора?

Питання накопичувалися, а відповіді давати ніхто не збирався. Тож я мала намір розпитати духа про все, що встигну, коли він повернеться. А поки що… Було б непогано все ж помитися і нарешті переодягтися.

Здається десь у купі одягу, яку я витягла з шафи, була нічна сорочка…

Раніше, в рідному світі мені теж доводилося на деякий час залишатися без гарячої води, іноді навіть без можливості її погріти, тож великої проблеми я в цьому не бачила, а дарма!

Варто було роздягнутися й почати митися, як кінцівки миттю закрижаніли, а усе тіло почали бити дрижаки.

Коли я закінчила, й загорнулася в єдиний знайдений мною рушник, в мене вже зуб на зуб не попадав, а з рота рвалася виключно лайка. 

Це ж треба тримати учнів в таких нелюдських умовах! Ще й посеред зими! А як хтось захворіє на пневмонію?

А ректор ще таким порядним здавався…

— Так то ж не його провина, — почувся вже знайомий, й трохи нудьгуватий голос духа, — Новий ректор тільки вчора вранці цю посаду зайняв. Всі питання до колишнього, що бюджет розікрав та втік, паскудник!

Цього разу я таки підстрибнула на місці, й ледь не вбилася, підсковзнувшись на мокрій підлозі. Лише в останню мить якимось дивом схопилася за раковину, котра при цьому якось підозріло дзвенькнула й захиталася.

— Трясця! Навіщо ж так лякати?! — вилаялася я, відновлюючи рівновагу, а тоді помітила тріщину уздовж всієї раковини, що лише дивом не розкололася навпіл.

— Хто ж винен, що ти така полохлива, дівчисько? — відразу заперечив дух свою провину, — Могла б вже і звикнути… Й, до речі, а що таке пневмонія?

— Хвороба така, — пробурмотіла я, повертаючись до кімнати.

Якусь мить вагалася, чи варто скидати рушник в присутності духа, адже той, безсумнівно, колись належав до чоловічої статі. Та, врешті, вирішила, що вже в своїй-не своїй кімнаті, тим паче перед безтілесним духом, соромитися мені нічого, й швиденько переодягнулася в теплу нічну сорочку до п’ят з довгими рукавами. А тоді повернулася в ліжко й натягнула ковдру по самі вуха.