РОЗДІЛ 2

.

Ранмар де-Арк

Мене оточують ідіоти.

Коли Його Величність відправив мене навести лад в Північній Академії магії, він попередив, що ситуація доволі безнадійна, та я навіть припустити не міг, що настільки.

Ніби мало того, що колишній ректор накрав золота з бюджету і втік, підхід до навчання не змінювали з минулого століття, а кваліфікація половини магістрів під великим питанням, ще й древній артефакт з духом-охоронцем загубили, залишивши територію академії без захисту. Тож тепер сюди в будь-яку мить могли потрапити небезпечні сутності.

Хоча, звісно, правильніше буде сказати, що його вкрали, підставивши оце нещасливе дівчисько, аби заплутати сліди. Причому дуже вміло. І в жодного з вельмишановних магістрів не виникло питань з приводу того, як адептка першого курсу з посереднім рівнем пройшла повз захист десятого рівня, або чому не спробувала втекти чи бодай приховати власну енергію. Або де артефакт просто зараз.

Ще й ця відсутність спогадів…

Останнє було найцікавішим. Адже, зазирнувши у свідомість дівчини, я не побачив не лише спогадів минулої ночі. Я не побачив геть нічого.

Звісно, спогади можна спробувати приховати, заблокувати свідомість від магічного втручання. Однак, щоб захиститися від когось мого рівня, й приховати сліди власної магії, треба мати або заборонений артефакт, котрий дорозі не валяється, і вже точно не міг випадково потрапити до адептки першого курсу, або ж… Бути менталістом десятого рівня.

Наскільки мені відомо, зареєстрованих магів, що підпадають під цей опис, в королівстві усього троє: Його Величність, графиня Марієль де-Ровел, і, власне я. Що теж справу не полегшує.

Здавалося б, куди простіше: скористатися методом виключення, й допитати графиню. Але вона має алібі. Й підтвердив його не абихто, а Його Величність.

Тож лишався або власник забороненого артефакту, або незареєстрований носій десятого рівня. Та, якщо йому досі вдавалося приховувати це, то шукати його — все одно, що шукати голку серед сіна.

Найкращим рішенням у цій ситуації було залишити дівчину в академії і спостерігати, сподіваючись, що справжній винуватець почне діяти, що я і зробив.

Звісно, довелося повісити на неї обмежувачі й додатковий захист, щоб мати змогу слідкувати за нею і вчасно втрутитися. Не вистачало мені ще мертвої адептки до загальної купи проблем. А ймовірність замаху була чималенька. Адже, хто б не підставив дівчину, він розраховував на те, що її негайно заарештують і відішлють геть з академії.

Ще треба зв’ясувати, чому вибір впав саме на неї. Можливо, діяв хтось із ворогів її сім’ї, або навпаки, зсередини… Тож до них теж варто придивитися. Як і до будь-кого, хто спробує підібратися до неї найближчим часом. І водночас вирішувати інші проблеми академії, починаючи з викладачів, що дарма протирають штани на своїх посадах...

— …Це неподобство! Це скандал! Я поважний магістр! Я буду скаржитися Його Величності! Ви не посмієте мене звільнити! — горлав гном, й за сумісництвом викладач основ створення магічних предметів. Той самий, що годину тому наполягав на негайному арешті адептки, й, за моїми відомостями, частіше прикладався до ельфійської настоянки, аніж проводив практичні заняття.

Я сидів за столом свого нового кабінету, змушений вислуховувати це по другому колу. Першою була мадам де-Ер, колишня викладачка з ментальної магії. Вона теж влаштувала скандал, після невдалої спроби спокусити мене, втім, нічого цим не досягла. 

Цікаво, що її набагато більше обурило те, що я не піддався на її жіночі принади, ніж втрата посади.

Гном, на щастя, в моєму кабінеті не роздягався, й, дякувати Богам, не намагався залізти мені у штани. Інакше я б точно спопелив його на місці. Та голова в мене від цього менше боліти не стала.

А на черзі було ще мінімум троє…

— Його Величність особисто доручив мені звільнити частину викладацького складу, що не відповідає рекомендованому рівню академії,  — спокійно повторюю я, — Хоча ви, пане Монгране, звісно можете спробувати спростувати моє рішення. Впевнений, Його Величність погодиться, що ми не знайдемо кращого викладача основ створення магічних предметів, ніж той, від якого постійно тхне настоянкою, й що спить на власних лекціях.

Обурений моїми словами, гном почервонів ще дужче, ніж здавалося можливим. Звісно, про жодне звернення до Його Величності не могло бути і мови.

— Колись, лорде де-Арк, ви пошкодуєте про власну зухвалість! — просичав він, а тоді вийшов з мого кабінету, гучно гримнувши дверима.

Я зітхнув й помасажував перенісся, сумуючи за своєю минулою посадою, а тоді перевірив адептку де-Рамблер через встановлений зв’язок. Вона, як і належало, перебувала у власній кімнаті, в гуртожитку, й, здається, не збиралася шукати нові неприємності на свою голову, тож я міг зітхнути з полегшенням.

Принаймні хтось в цій академії робить те, про що я прошу.

Ще дві години по-тому, я нарешті закінчив справи з колишніми викладачами, й склав звіт для Його Величності, додавши до нього список найкращих на мою думку кандидатів на вільні посади. Останніх було бажано запросити якнайшвидше. А тоді вирушив до гуртожитку порталом.

Час поговорити з нашою підозрюваною без зайвих свідків…