38

 Я ніжилася в ліжку після ситної й смачної вечері, принесеної Вітіком. На вулиці давно розкинула обійми ніч, лагідно освітлюючи дороги повним місяцем. Сон не приходив. У голові крутилися останні події — різкі зміни в моєму житті вибили мене зі звичного, комфортного ритму, до якого я звикла за роки опіки батьків. Однак зараз я ніби вдихнула на повні груди.
У двері хтось тихо постукав. Я насторожилася — це точно була не Фрея. Дорога подруга, начхавши на всі правила й традиції, безсоромно зникала вечорами на території чоловічого гуртожитку. На спроби врозумити її вона лише весело підморгувала сяючими зеленими очима й зникала з поля зору.
Без особливого ентузіазму я підвелася з ліжка, натягнувши на себе тепле пухнасте покривало. Босі ноги неприємно обпік холод підлоги. Я підійшла до дверей і повільно провернула ручку, відчиняючи їх.
— Нарешті, — прошмигнув у щілину Рен.
— Якого милого ти тут забув ще й о такій годині? — перелякано витріщилась я. — А якщо тебе хтось побачить? Або нас спіймають?
— Якщо не будеш горлати — не спіймають. І мене ніхто не може побачити, — підморгнув він, нагадуючи про своє вміння ховатися від сторонніх очей.
— Можу поцікавитись, чого ти хочеш? — спитала я, щільніше загортаючись у ковдру.
— Сприймай як хочеш, але я прийшов сюди спати, — чесно зізнався Рен і, ніби на підтвердження слів, спокійно попрямував до ліжка.
— А чому тут? — ошелешено спитала я.
— Мою кімнату останнім часом час від часу окуповує закохана пара, і мені набридло тинятися вночі по парку. До того ж надворі вже не літо. То що, можу розраховувати на дружнє плече?
— У мене лише одне ліжко, — показала я на нещасний дерев’яний виріб, який не вирізнявся розмірами.
— Я ляжу з краю й поводитимусь чемно. Обіцяю не розпускати руки, не відбирати ковдру і не хропіти, — поклавши руку на серце, запевнив він.
— Це неправильно, — продовжила я.
— Звучить смішно, враховуючи, що в майбутньому нам доведеться спати разом до кінця днів. І, не знаю як ти, а я збираюся жити довго.
— Давай тоді почнемо практикувати спільний сон після весілля, — насупилась я.
— Ілая, перестань впиратися. Я з місця не зрушу, поки не висплюсь. І часу залишилось небагато.
— Я проти, — вперто стояла я біля дверей.
Рен повільно підвівся з ліжка. Його обличчя в тьмяному світлі кімнати здавалося майже блідим. Я ще не встигла озвучити занепокоєння його виглядом, як у наступну мить опинилася в його руках — без жодного шансу вирватися.
— Перестань грати в цю гру. Ми обоє знаємо, що це замкнене коло, в якому незалежно від результату програємо ми обидва. Давай забудемо ці застарілі манери й просто відпочинемо, добре? — сказав він, обережно опускаючи мене на ліжко.
Поки я намагалася оговтатись від шоку, він дбайливо поправив ковдру, вмостився поруч і притиснув мене до себе. За кілька секунд його дихання стало рівним і спокійним.
У тиші нічної кімнати я чула лише тихий стукіт наших сердець. Моє билося швидше, але під рівне дихання Рена й тепло його обіймів я теж поступово провалилася в сон.
Щось лоскотало ніс — це було перше, що я відчула, прокидаючись. Розплющивши очі, я побачила потилицю Рена, який використовував мене замість подушки. Його руки й ноги обвили мене, немов удав здобич, не залишаючи шансів поворухнутися.
Він спав так спокійно, що я не наважилася його турбувати. Обережно спробувала вибратися.
— Давай ще полежимо, — почула я хриплий після сну голос Рена.
— То ти вже не спиш? — потягнувшись, відповіла я.
— Прокинувся щойно. Я чудово виспався.
Я повернулась на бік, опинившись прямо навпроти нього. Наші погляди зустрілися, і на обличчях з’явилися ледь помітні усмішки.
— Не хочу нагнітати, але тобі варто тікати, поки не прийшов Вітік, — сказала я тихо.
— Не хочу, — зізнався він.
— Чим довше ти тут, тим більше шансів, що тебе помітять. Будуть проблеми.
Рен важко зітхнув і заплющив очі.
— Знаю. Але йти не хочеться. Погоджусь лише в тому випадку, якщо ти дозволиш прийти сьогодні ще раз.
— Це вже нахабство, — штурхнула я його в бік.
— Ай, боляче. І взагалі це твій прямий обов’язок як моєї майбутньої дружини.
— Не верзи дурниць.
— А хіба я не правий? От захворію від недосипу — і будеш знову шукати відьмака.
— Вийду заміж за мага, — не залишилася я в боргу.
— От так значить? — примружився він, як кіт перед стрибком.
— Незамінних немає. Можеш спитати в Люка.
Рен глянув на мене зовсім не доброзичливо.
— Впевнена, що знайдеш когось кращого?
— Так. А звідки мені знати, що ти — найкращий?
— Я можу це довести, — розтягнувши губи в посмішці, сказав він.
І за мить навис наді мною.
Я завмерла, відчуваючи себе в пастці, яку він так майстерно розставив. Його очі були темні, як непроглядна ніч, і уважно ковзали по моєму обличчю.
— Ти нікуди від мене не дінешся. Ти моя, — прошепотів він і ніжно поцілував.