37

Саміт Відьом

— Значить, твій братик відмовився співпрацювати з нами, — хмикнула Елеонора.

— Навіть навідріз відмовився, я б сказав, — хихикнув Дріас. — Як би дивно це не звучало, але я вперше недооцінив цього малого. Здається, кузен справді виріс.

— І в нього виросли зубки. Що ж, ти знаєш, що потрібно робити, якщо ці зуби спробують вкусити за ногу господаря.

Гострі очі Елеонори вп'ялися в обличчя відьмака, очікуючи відповіді.

— Робота вища за родинні зв'язки. Я все запам'ятав і нічого не забув.

— У твоїх інтересах зупинити цю шалену коаліцію студентів-недоучок. Для їхнього ж блага. В іншому випадку справа перейде під юрисдикцію татуйованих.

— Фі. Хіба культурно так ображати великих і могутніх відьом та відьмаків? — скривився Дріас.

— Те, що прижилося в пам'яті народу, не стерти образами меншості, — відрізала Елеонор. — До того ж у кожному жарті є частка правди.

— Чому нас судять за зовнішністю? Хіба ми обирали ставати такими? — спитав Дріас.

Елеонор знала, чому йому болить ця тема.

Кожна руна висікалася на тілі закляттями, намертво вгризаючись у шкіру та плоть, даруючи разом із новими можливостями невимовний біль. І чим більшою була сила, тим довшим і болючішим ставав процес нанесення і відновлення.

— Скільки їх уже? — тихо, з ледь помітним жалем спитала вона.

— Сім, — відповів відьмак, скривившись.

— Дві нові. За які ж заслуги тебе так нагородили?

— Сам не знаю. Думаю, справа не в заслугах. Мені не подобаються внутрішні процеси клану.

— Що ти маєш на увазі? — насторожилася Елеонор.

— Забагато всього відбувається. Нові руни виводять майже щодня. Наче вони до чогось готуються.

— До чого саме?

— Не знаю. Я відійшов від клану, коли обрав твій бік. Зараз я далеко не їхній улюбленець. Зі мною давно не діляться таємницями.

— Тоді хто ним є?

— Здогадайся, — розтягнув губи в посмішці Дріас.

— Рен Отайко.

— Ну а хто ж іще? Онук голови клану. Точніше, другий онук голови клану, — уточнив він.

— Значить, той старий стерв'ятник досі не може змиритися з вибором власного онука. Навіть через стільки років, — похитала головою Елеонор.

— Він уже не дружить із головою, — сказав Дріас, схрестивши руки на грудях. — І знаєш... я радий, що обрав цей бік. Але мені щиро шкода Рена, який опинився в безвихідній пастці через мою втечу.

— Тоді подаруй йому шанс вирватися.

Елеонор нарешті відчула, як дві обірвані нитки її плану з'єдналися в одне ціле.

— Я подумаю, як це провернути, — скривився Дріас.

— Щось не надто ти рвешся визволяти його з лап маразматичного діда. Чи, можливо, тебе зачепило те, що юна леді Думен обрала саме його?

— Ні. Хоча мушу визнати — вона не найгірша партія. Щоправда, занадто непосидюча для відьми її віку. І з неймовірним талантом знаходити пригоди на власну голову. У мене б на неї не вистачило ні сил, ні терпіння.

— Саме тому їй потрібен хтось, хто зможе втримати її від безумств.

— Або той, хто бігатиме поруч і витягатиме з них, — хмикнув Дріас.

Елеонор усміхнулася кутиком губ.

— Схоже, доля вже зробила свій вибір.

За вікном повільно згущалися сутінки.

А десь далеко, за мурами академії, двоє молодих відьмаків і одна занадто допитлива відьма навіть не підозрювали, наскільки близько підійшли до правди.

— Тоді почну діяти, — тихо сказав Дріас.