31

Кімната, схожа на лекційну залу, здивувала різношерстими особами, що займали ряди. Я зловила на собі кілька масних поглядів від літніх відьмаків і ледь стрималася, щоб не обійняти себе руками.

— Не смій ганьбити своє ім'я, — крізь зуби прошипіла мама. — Тут ніхто не гідний тебе. Дай їм це зрозуміти.

Хоч і трохи грубі, але слова підтримки змусили всередині прокинутися гординю, яка миттєво взяла керівництво у свої руки.

Ми підійшли до столу посередині зали, за яким сиділи голови Саміту.

— Вітаємо тебе на Саміті, Ілая, — заговорила відьма.

Її поважний вік геть не впливав на інтонацію — тверду, з явними нотками командирського тону, відпрацьованого десятками років на посаді Голови.

— Чи знаєш ти, хто я і для чого тут ти? — спитала мене Елеонор Шенборн.

— Мені все відомо, — чітко відповіла я.

— Чудово. Миле дитя, оскільки угода, укладена між твоєю сім'єю та сім'єю Люка, розірвана з відомої тобі причини, — дуже обережно добираючи слова, продовжила Елеонор, — тобі надано честь самостійно обрати нового обранця серед гідних відьмаків.

Схоже, Саміт вирішив дещо спростити історію, приховавши деталі лицемірства й геть негідної поведінки Люка.

— Буду мати за честь, — ледь помітно посміхнулася я, чим викликала зацікавлений блиск в очах Елеонор.

— Оскільки в нас обмаль часу й багато інших питань, пропоную розпочати, — сказала відьма. — Нехай зі своїх місць піднімуться всі неодружені відьмаки в залі.

Зал заповнився нерівномірним шумом відсунених убік стільців. Не виявляючи особливого зацікавлення, я провела поглядом по рядах, відзначивши, що холостих залишилося чимало.

— Третій ряд, шостий справа, — прошипіла мама.

Я перевела погляд на назване місце. Хитра посмішка на знайомому обличчі змусила мене розлютитися через очевидний зговір за моєю спиною.

Новим обранцем на роль мого чоловіка був Дріас. Хто був ініціатором угоди і які привілеї вона давала обом сторонам, я не знала. Однак допомагати її реалізовувати не збиралася.

— Ти зробила вибір? Чи, можливо, маєш питання до когось із них? — спитала Елеонор.

— Зробила, — кивнула я.

Жартувати із Самітом я не могла. Але й надалі сліпо слідувати планам, у які мене не посвячували, також не збиралася. Не ціною власного життя.

— Якщо ти знаєш ім'я, то назви його. Якщо ні — скажи, хто він, і ми проведемо підписання угоди.

Моя мовчанка, здавалося, фізично тиснула всім на вуха й спини. Я буквально відчувала, як у декого скриплять зуби від очікування.

Озирнувшись на маму й майже не відчуваючи перед нею провини, я подивилася в бік вхідних дверей, де, спершись об косяк, стояв, здавалось, зовсім не зацікавлений тим, що відбувається, відьмак.

— Рен Отайко, — чітко вимовила я ім'я чоловіка, якого обрала для себе сама.

— Що ти робиш? — смикнувши мене за руку, прошипіла мама.

— Вона робить вибір, і Саміт його приймає, — замість мене відповіла Елеонор.

Голова Саміту посміхалася. Схоже, ситуація, що розгорнулася, була для неї кумедною.

— Невже ви не розумієте, що в її віці вона може прийняти помилкове рішення? Невже ви не дозволите мені поговорити з нею хоча б хвилину?

— Хіба? — піднявши брову, спитала Елеонор. — Ти була молодшою за неї, коли увірвалася в цей зал, вимагаючи укласти шлюб між тобою та твоїм чоловіком. І якщо я не помиляюся, ваш шлюб міцний і до сьогодні.

— Вона не розуміє, що коїть! — зірвалася на крик мама.

— А я впевнена, що розуміє. Мені шкода, що пара, яку ти для неї підібрала, її не влаштувала. Однак минулого разу ти також помилилася. Хоча мушу визнати, що була дуже близько. Якщо не помиляюся, то Дріас і Рен — кузени.

— Я проти, — бас Дріаса різонув вуха зовсім поруч. — Згідно із законом старшинства, Рен не може одружуватися, поки я залишаюся холостим.

— А сам Рен із цим погоджується? — криво посміхнулася Елеонор.

Схоже, хаос на засіданні Саміту почав підривати ідеальний контроль Голови.

— Якщо я правильно пам'ятаю умови, то угода залежить виключно від мого вибору, — нагадала я. — І я його зробила.

— Генетику не зламаєш, — розсміялася Елеонор.

Мама з останніх сил намагалася стриматися, однак я бачила, як у повітря піднімаються кінчики її довгого волосся.

— Вірно, — кивнула Елеонор. — Так тому і бути. Саміт погоджує вибір Ілаї Думен щодо нового нареченого і визнає їхнє право на шлюб. Вітаю нову пару й сподіваюся, що ваша майбутня сім'я принесе користь нашій відьомській громаді. На цьому засідання завершене.

— Я проти... — перегородивши дорогу Елеонор, сказала мама.

— Твоє право. Однак оскаржити це рішення ти не в силах.

Сухо ковзнувши поглядом по залі, вона пройшла повз. На мить завмерла біля здивованого Рена.

— А ти зробила не найгірший вибір, — обернувшись до мене, посміхнулася Елеонор.

Її очі по-юнацьки спалахнули іскрами, і я зрозуміла, що сьогодні неабияк потішила голову Саміту.

— Ілая Думен... — втрачаючи контроль над емоціями, грізно рушила в мій бік мама.

Боячись потрапити під роздачу, я сховалася за перше, що трапилося під руку. І цим першим виявився Дріас.

— Схоже, тобі вистачає нахабства, щоб ховатися за мною після приниження, якого щойно мені завдала.

— Вчилась у найкращих, — відповіла я. Із сарказмом мені сьогодні явно щастило.

— Впевнена, що не пошкодуєш про свій вибір? — спитав відьмак, повертаючись до мами спиною.

— Може, й пошкодую. Але цей вибір хоча б буде моїм, — сказала я, зазирнувши в темні очі.

— Тоді борись за нього до останнього, — прозвучала тиха порада.

Порада була слушною. Але щоб втілити її в життя, я повинна була як мінімум вижити й вирватися цілою з рук розгніваної матері.

Міцні знайомі руки охопили мене за талію, відриваючи від землі. Я побачила здивовані очі Дріаса й відчула знайоме тепло мітли. Поруч було обличчя людини, через яку я отримала шанс на свободу, хоч зараз і перебувала в полоні його обіймів.

— Негайно поверніться! — волала мама.