29

А зранку ми дружньою юрбою очікували викладачку на виході за бар'єр. Найбільш зацікавлені адепти нетерпляче переминалися з ноги на ногу, перешіптувалися й радісно усміхалися в очікуванні роботи, а головне — можливості взяти в ній участь.

Я не дуже розуміла тих, хто хотів пов'язати своє життя з доглядом за новонародженими дітьми чи взагалі з дітьми. Це здавалося мені складною й виснажливою працею, від якої я й так нікуди не дінуся.

Оскільки сім'я поклала на мене обов'язок продовжити рід, то догляд за дитиною чи дітьми в будь-якому випадку обтяжуватиме моє життя.

Куди більше мене приваблювали травознавство та зіллєваріння. Мені подобалось збирати й обробляти сировину, тонути у сотнях ніжних і терпких ароматів, злітати на мітлі у мандрівки до віддалених локацій. Подобалась тиша й злагодженість роботи лабораторії серед царства банок і колб, у легкій парі від відварів.

Я з дикою заздрістю дивилася на тих, хто вже вирішив стати бойовими відьмами. Таких у нас було лише двоє. Дівчат чекало насичене, але небезпечне життя серед нежиті, яку доведеться приборкувати разом із напарниками.

Можливо, вони вирушать до кордонів країни, де проводитимуть охоронні ритуали та підтримуватимуть бар'єри. А може, стануть наставницями для молодших поколінь.

Дехто стане відьмами-берегинями й візьме під опіку окремі населені пункти або їхні частини. Вони, наче універсальні рятівниці, допомагатимуть усім, хто цього потребує, приймаючи людей у своїх домівках чи спеціальних пунктах допомоги.

Агата радісно крокувала до нас, демонструючи легкість і грацію кожним рухом. Її очі, як і в перший день нашого знайомства, сяяли. І я із заздрістю відзначила, що вона справді любить своє життя й насолоджується ним, тоді як у мене поки що такої можливості немає. А можливо, ніколи й не буде.

Вирішивши більше не тонути у мороці порожніх роздумів про кар'єру, я переключилась на більш болюче питання.

Учора ввечері Вітік, запинаючись і помітно збліднувши, передав мені в тремтячих руках буквально зім'ятий клаптик паперу.

Що б я була за донька, якби не впізнала мамин почерк?

Судячи з літер, які буквально розліталися по сторінці, відьма була розлючена.

У своєму посланні матуся чіткими командами вимагала бути готовою через два дні біля вхідних воріт академії, мати пристойний вигляд і навіть не думати тягнути за собою блохасте непорозуміння.

Для чого і куди я мала відправитися, уявлення не було. Тож залишалося лише здогадуватись, що саме на мене чекає і чому мама так злиться.

— Ти де літаєш? — штурхнувши мене ліктем, спитала Фрея.

— У думках. А хотіла б понад хмарами, — зізналася я. — Знаєш, усе більше хочу просто сісти на мітлу й полетіти кудись світ за очі, викресливши колишнє життя і всі ці обов'язки.

— Вірю. Але краще облиш марні затії. Тебе знайдуть, а тоді замкнуть ще надійніше й ефективніше.

— Знаю.

Від усвідомлення власної безвиході підборіддя зрадницьки затрусилось. Я прикусила губу, стримуючи схлип. От тільки розплакатись перед усім курсом мені ще не вистачало.

Клініка була клінікою. З усіма її порядками та ароматами відварів, що в різних поєднаннях безжально били по рецепторах нюху.

Десь коридором промчало кілька людей, очевидно поспішаючи до пацієнта.

Загалом тут панували тиша й спокій.

Рівно до того моменту, поки ми не піднялися на кілька поверхів вище.

У відведеній кімнаті нам видали форму, в яку ми одразу поспішили переодягтися.

Фрея, прицмокнувши, розглядала себе в дзеркалі, заплітаючи густі кучері у товсту косу, щоб волосся не заважало.

— Не можу дочекатися, коли їх побачу, — у захваті пробурмотіла одна з одногрупниць. — Я ніколи не бачила новонароджених дітей.

Я теж не бачила, але ділитися цим ні з ким не захотіла.

Палата, до якої нас повела пані Агата, була світлою та просторою.

Місця вистачило всім.

Рівними рядочками стояли маленькі ліжечка з високими дерев'яними бортиками, а всередині лежали тугі згортки.

— Можете підійти ближче, але руками не чіпати, — суворо сказала Агата.

Фрея потягнула мене до одного з ліжечок.

Виявилося, що всі вони підписані.

— Для всіх новонароджених існує власна система обліку. Чергова відьма відповідає за те, щоб діток не переплутали. В іншому випадку вона понесе покарання.

— А часто плутають? — спитав хтось.

— Раніше траплялося. Зараз маги проводять енергетичну експертизу й таким чином встановлюють родинні зв'язки.

— Як? Хіба не в кожного своя енергія? — здивувалась Фрея.

— До першого року життя енергія матері та дитини майже нероздільна й дуже схожа. Саме так і встановлюють спорідненість.

— А після року? — поцікавилася я, розглядаючи крихітне личко з рожевими щічками.

— А після нам часто допомагають відьми з особливими дарами або ж банальна схожість, — усміхнулась Агата. — Та й узагалі... доростете — зрозумієте.

Усі ми чудово зрозуміли, про що вона говорить.

Адже нерідко в подібних ситуаціях виявлялось, що дитина народилась зовсім не від законного чоловіка.

Заняття виявилося доволі цікавим.

Ми спостерігали за сповиванням дітей, дізналися особливості вимірювання росту й ваги, а також правила догляду за пупковими ранками.

— Давай сходимо на кілька чергувань? — несміливо запропонувала Фрея.

— Ти справді хочеш?

— Мені цікаво, — кивнула подруга.

— Тоді я тебе підтримаю. Але не завтра. На завтра маю інші плани.

— Добре, — радісно усміхнулась вона.

Фрея весело розповідала про жарти Джина під час учорашнього побачення й сором'язливо пропускала деякі подробиці.

Я слухала впіввуха, не надто вникаючи в амурні пригоди друзів.

Куди більше мене хвилював завтрашній ранок...