27

Даючи назву власній лавці, відьма Зореслава вирішила не надто заморочуватись. Коли попереду замаячіла висока вивіска «Срібні зорі», я почала знижуватись.

Обережно, я б навіть сказала — з любов'ю, викошене подвір'я поруч із лавкою зеленіло, незважаючи на осінь. Високі кущі жовтих жоржин важко схилили пишні голівки.

— Який чудовий нині день, — радісно проспівала Фрея, приземляючись позаду.

— Не можу погодитись, — потираючи місце трохи нижче спини, бурчав Джин.

— Ти звикнеш. Коли оціниш усі переваги такого пересування, подібні дрібниці відійдуть на задній план, — поплескавши друга по спині, сказав Рен.

— От і ознайом його з цими перевагами. Все одно всередину вам не можна, — посміхнулась Фрея.

— Тобто? — спитав Рен.

— Ну а як ти собі уявляв примірки? Вибач, однак ми не настільки близькі, щоб демонструвати вам себе в нижній білизні.

— І навіть мені не можна? — невдоволено пробурмотів Джин.

— А тобі взагалі не можна, — строго зиркнула в бік мага я. — От коли я на її руці побачу каблучку, тоді поговоримо.

Показавши ошелешеному магу язика, Фрея, підстрибуючи, попрямувала до вхідних дверей.

— Відьми! — ображено вигукнув нам услід Джин, що змусило нас лише розсміятися.

— Рада зустрічати у себе юних клієнток, — сидячи за робочим столом, промовила Зореслава.

Висока статна відьма з коротким каре та окулярами в оправі кольору слонової кістки щось замальовувала.

— Чим можу допомогти? Сукня, костюм, порада, ворожба, приворотне зілля?

Вона нарешті відірвала погляд від аркуша й окинула нас уважним поглядом.

— Ну, вам двом зілля без потреби.

На її обличчі засяяла тепла посмішка з ямочками. Яскраві блакитні очі дивилися лагідно, майже по-материнськи.

— Скоро Геловін, — ніяково відповіла Фрея.

— Швидко в примірочні й роздягайтесь до білизни! — сплеснувши в долоні, скомандувала вона.

Миттєво відчинилися дві невеликі примірочні, до яких ми поспішили.

Не знаю, як Фрея, а я в такій лавці була вперше й зараз із цікавістю спостерігала за всім, що відбувалося навколо.

Щойно мій одяг був акуратно складений на стільчику, до кабінки залетіла сантиметрова стрічка. Вона самостійно обвивалася навколо тіла, викликаючи доволі незвичні відчуття.

— Гм. Ти Ілая? — пробігаючи повз кабінку, спитала Зореслава.

— Так. А як ви це...?

— Параметри. Я пам'ятаю всіх, для кого хоча б щось шила, — пояснила відьма. — А ти поправилась у деяких стратегічних місцях.

Фрея миттєво залилась рум'янцем.

Тим часом Зореслава бігала приміщенням, хапаючи вішаки з різних стійок. У її руках уже утворилася справжня гора одягу, яку вона зрештою розподілила між нами.

Я помітила, що до кабінки Фреї відправилось добрих чотири вішаки із сукнями.

Мені ж дісталося лише два.

На одному висіла, на перший погляд, проста сукня вишневого кольору. Шовкова тканина ніжно спадала до підлоги, а дві широкі стрічки, пришиті до основи спідниці, перехрещувались на грудях і спині.

На іншому була чорна сукня. Коротка основа мала вигідно сісти по фігурі, а темний фатин, нашитий зверху, додавав легкості. Тонкі бретельки були розшиті чорним бісером.

— Я обрала! — радісно вигукнула Фрея.

— Так і знала, що вибереш зелену, — посміхнулась Зореслава. — А ти, Ілая, вже визначилась?

— Ні, — відповіла я.

— Чому?

Відьма раптом виникла біля моєї примірочної.

— Вони прекрасні, але...

— Але не твої? — одразу зрозуміла вона.

Я присоромлено кивнула.

— Що саме ти хотіла б?

— Не знаю. Раніше я б із задоволенням одягнула будь-яку з них. Але зараз хочеться чогось... іншого.

— Дорослішого й незвичного, — наче прочитавши мої думки, сказала відьма.

Вона знову плеснула в долоні, і з одного з вішаків у мій бік полетіла ще одна сукня.

— Думаю, цей варіант підійде.

Я розглядала доволі цікаву модель. Абсолютно закритий фасон, строгий футлярний крій. Однак спина була повністю оголена. Виріз балансував на межі дозволеного, відкриваючи рівно стільки, щоб уява починала працювати самостійно.

А високий розріз на нозі відкривався варто було лише трохи поворухнутись.

— Беру, — зітхнула я, уявляючи ефект, який справлю на оточуючих.

— Бонус від мене. Пригощайтесь кавою, — посміхнулась відьма, коли ми перевдягнулися й вийшли з примірочних.

Наші сукні вже чекали в пакетах біля дверей.

Кава була ледь теплою, з приємною гірчинкою і дивним солодкуватим присмаком. Очі Зореслави поблискували з-під окулярів, уважно спостерігаючи за нами.

Фрея першою поставила порожню чашку на стіл. Підхопивши її, Зореслава уважно почала розглядати стінки.

— Не ламай голову дурними питаннями, — звернулась вона до подруги. — Довірся серцю і не програєш.

Фрея вкрилася рум'янцем і міцніше стиснула руки, загадково посміхаючись.

Я допила останні краплі кави й простягнула чашку Зореславі.

Відьма посміхнулась, весело підморгнула мені та перевела погляд усередину.

— Бачу долю, завиту, наче кучері. Ти хочеш пригод — і ти їх отримаєш. Бачу кохання в серці. Невизнане. Ти ще сама не знаєш, що це буде любов. Доведеться боротися й стати перед вибором. Моя тобі порада — обирай серцем, а не головою. І завжди пам'ятай, що я поруч.

— Нічого не зрозуміла, однак звучить красиво, — посміхнулась я.

— Коли настане час, ти все зрозумієш. А поки що біжіть. І пам'ятайте: лавка відьми Зореслави завжди рада гостям.

Ми з Фреєю підхопили пакети із сукнями й радісно вийшли на вулицю, насолоджуючись заходом сонця.

— Нарешті. Я думав, ви там уже полотно сіли ткати, — почав бурчати Джин.

— Заспокойся, не так уже й довго ви чекали. До того ж, повір, воно було того варте, — охолодила його запал Фрея.

Ці двоє одразу почали перекидатися фразами, намагаючись переконати одне одного у власній правоті, а я повільно підійшла до Рена й забрала з його рук мітлу.

— Досить. Пора повертатись, — майже пошепки сказав Рен, але його почули всі.