26

Фрея затрималась... У порожньому коридорі хвилини тягнулися вічністю, і здавалось, що пришвидшений стукіт мого серця луною розноситься коридором.

Фрея вилетіла з кабінету вся в червоних плямах. Закушена нижня губа, бігаючий погляд. Вона була чимось спантеличена.

— Що трапилось? — підозра про те, що нас викрили, повільно виходила на передній план.

— Не тут, — коротко відповіла вона і, вхопивши мене за руку, стрімко попрямувала в напрямку кімнати.

На одному з поворотів до нашого шаленого дуету приєднався Додо. Про щось прокаркавши, він пришвидшився і полетів у протилежному напрямку.

Щойно попереду замаячили двері із заповітною цифрою тринадцять, Фрея, здавалось, нарешті видихнула і подивилась на мене.

— Пронесло, — сказала ледь чутно і нарешті посміхнулась.

— Гіп-гіп ура! — радісно посміхнулась я, відчуваючи неймовірне полегшення. — А ти хороша акторка, — відмітила я гру подруги.

— Не виключено, що поруч із коридором за нами могли стежити. Що ж, боюсь, додатковий нагляд буде за нами ще тривалий час. Однак, як то кажуть, не будемо навантажувати нервову систему даремно.

— Що ти пропонуєш? — одразу зрозуміла я, до чого вона веде.

— Раз у нас є охорона, а питання, яке стояло, ми вже вирішили, то чому б не зробити вилазку? Мені якраз треба придбати деякі речі. До того ж скоро Геловін.

— Буде вечірка? — здивувалась я.

— Якщо я правильно проаналізувала інформацію, то директори хочуть відволікти адептів від неприємного випадку й влаштують вечір танців, — радісно сказала Фрея.

— Коли рушаємо? — спитала я, готуючись до швидкісного забігу за речами.

— Як тільки, так одразу. Я пришлю Сольку.

— Буду чекати, — кивнула я.

Однак, потрапивши в кімнату, втратила весь запал. Сніпі ніде не було видно. Зате за столом, із цікавістю розглядаючи мої особисті речі, сидів Дріас.

— Я б спитала, що ви тут робите, однак думаю, що справжню відповідь мені так і не доведеться почути.

— Ну чому ж не доведеться? — розвернувшись до мене обличчям і сперши підборіддя на спинку стільця, сказав молодий чоловік. — Причин було дві, однак одна з них лишиться при мені, а іншу я озвучу.

— І що ж за причина, яку мені пощастить почути, привела вас сюди? — спитала я, відчуваючи, як одна з брів самовільно повзе вгору.

— Ви з подругою зовсім не вмієте брехати, — позіхаючи, протягнув він. — Знаєш, що тебе видало?

Я мовчки завмерла, спостерігаючи, як він із грацією кота наближається.

— Ти надто погано контролюєш своє миле обличчя, — прошепотів він, нахиляючись до мого вуха.

Відстань між нами стала замалою. Занадто неправильною.

— Скоро побачимось, Ілая, — обігнувши мене на виході з кімнати, сказав він. — Постарайся не втрапити в халепу до того часу.

Я здригнулась від звуку дверей, що грюкнули за ним. Серце шалено калатало. Що ж він мав на увазі? Чому ми ще маємо зустрітись?

— Ілая, Фрея чекає тебе на подвір'ї біля входу. Супроводжуючі теж на місці, — тихий голос Сольки змусив мене підстрибнути від несподіванки.

Міцно притиснувши руки до грудей, ніби ними я могла втримати дурне серце, готове вистрибнути й помчати кудись у невідомому напрямку, я кілька хвилин глибоко дихала, намагаючись заспокоїтись. І лише коли стало трохи легше, повільно поповзла до виходу.

Фрея стояла радісна, сповнена ейфорії від майбутньої вилазки. Поруч із нею височів Джин. Він намагався виглядати зібраним і відчуженим, однак його погляд був намертво прикований до Фреї, а на губах застигла ледь помітна посмішка.

Рен виглядав, як завжди, похмурим. Сховавши руки в кишені формених штанів, він стояв, обернувшись спиною до входу.

— Ти йдеш? — намагаючись нічим не видати нещодавню зустріч, спитала я.

— Ти дуже довго збиралась. Ми вже думали, що ти заснула, — примружила очі Фрея.

Її відьомське чуття підказувало, що щось не так.

Вона виразно кивнула в бік Рена, однак я заперечно похитала головою. На цей раз дивний відьмак мене геть не турбував. Порівняно з представником клану татуйованих, випускник академії та проблеми, які він міг мені створити, були дитячим лепетом.

— Як же з вами важко, — театрально закотила очі Фрея, хапаючи Джина за руку і силоміць тягнучи за собою.

Рен повільно рушив слідом за ними, а я плелась у хвості, розглядаючи поодинокі камінці під ногами і заглибившись у роздуми.

Джин і Фрея про щось перешіптувались і час від часу заходились заливистим сміхом.

На виході з академії стояв черговий випускник, який попросив дозвіл на вилазку. Із сяючим обличчям Фрея простягнула йому листочок, власноруч підписаний одним із директорів, і, задоволено кивнувши, юнак пропустив нас.

У місті кипіло життя...