23

Після душевних оповідей Сніпі з його злим шипінням захотілося відвести душу в більш приємному місці. Я повільно сунула коридором до кімнати з милою цифрою тринадцять, але завмерла посеред нього.

Цілковито ігноруючи можливість бути впійманими, просто серед коридору Фрея цілувалася з Джином. Розчервоніла подруга навіть не помітила моєї близької присутності, і я вирішила їх сильно не відволікати, обійшовши боком та самовільно пройшовши до кімнати.

Фрея влетіла туди буквально за кілька секунд. Присоромлено відвела очі, розглядаючи стіну.

— Вітаю, — тихо сказала я. — Чудовий вибір. Нудьгувати не доведеться до самої старості. — Я розпливлася в несміливій посмішці.

За спиною подруги прямо у проході до кімнати замаячив Джин. Він підморгнув мені, однак потім уважніше придивився й, насупивши лоба, поспішно ретирувався, перед цим щось прошепотівши подрузі.

Фрея враз зашарілася ще сильніше і голосно на нього шикнула. Зачинивши двері, вона підійшла до ліжка і, повільно сівши на нього, спитала:

— Що трапилося цього разу?

Відчувши момент, я голосно шмигнула носом, укотре за сьогодні даючи волю сльозам, і впереміш зі схлипуваннями почала розповідати про випадок у коридорі та все інше наболіле. Фрея слухала не перебиваючи, і я була вдячна за це.

                                         *****

— Можеш тільки здогадуватися, чому твоє обличчя виглядає таким здивовано-замріяно-злим, — грюкнувши вхідними дверима, посміхнувся Джин. — Мушу визнати, приятелю, за всі роки нашої дружби це вперше хтось змусив тебе вийти з себе.

Друг упав на ліжко, поправив собі подушку і мовчки вичікувально подивився на мене. Однак ділитися подробицями я не хотів.

— Я спокійний, — вирішив уникнути допиту я.

— Ну звісно... — посміхнувся Джин. — Ти спокійний. Уже точно колишній наречений Ілаї майже цілий, а не валяється в лікарняному крилі зі струсом мозку. А маленька й абсолютно непричетна до цих подій відьма з великими очима не сидить зараз у Фреї у сльозах.

— Судячи з кількості інформації, якою ти володієш, раніше у Фреї сидів ти, — вирішив кинути камінь у його город я.

— Не зовсім так, — протягнув Джин.

— Хм, що ж, опустимо ці подробиці. Загалом ти отримав ще якусь важливу новину? — спитав я його, підперши підборіддя спинкою стільця, на якому сидів.

— Завтра будуть допити. Ці дві відьми встигли вляпатися в неприємності буквально одразу. Мушу визнати — це талант. — Усміхнувся Джин, однак між бровами залягла складка.

Схоже, що другові стали небайдужими події, які зачіпали відьмочок. Чи конкретно одну з них. Як би Джин не відпирався, за роки знайомства я чудово навчився відрізняти його гру від справжніх емоцій. І поруч із Фреєю Джин не грав.

— Знати б, кого саме відправлять... — нахмурившись, сказав я.

— Рене, ми ні так, ні інакше не зможемо їх витягнути. Яким чином вони вийшли за бар'єр, я не знаю. Це вже було дуже дурним рішенням. А якщо додати пропажу відьми, виходить цілковитий кавардак, у якому вони опинилися.

— Я більш ніж упевнений, що вони нічого не знають, а значить, і переживати не треба... — певно, я намагався заспокоїти сам себе, однак Джин також мовчки ствердно кивнув.