21

-І чому ти, голова порожня, мовчала?- невдоволено похитав головою Сніпі.
Покірно опустила очі вниз, роздивляючись носки туфельок.
-Ти врятуєш свою пропащу відьму?- тихо спитала я у кота.
По дорозі до гуртожитку після практики нам із Фреєю більше нічого путнього в голову не приходило, а це означало, що є лише один варіант — заручитися допомогою Сніпі.
Любий воркотливий друг, звісно, не зрадів, дізнавшись про історію з Реном. Але зі словами Сольки погодився цілком.
-Домова і словом не збрехала. Гірше злої відьми тільки злий відьмак. І якщо відьма — створіння по природі відхідливе, до милосердя спроможне, то від цих унікумів і помилок природи добра не чекай,- зауважив Сніпі, вилизуючи лапку й обережно витираючи нею вухо.
-І як же мені бути?
-Відьмою будь. Дій чітко і хитро. Плавно й улесливо. Обмани і себе, і його...Але не обманись сама.- заговорив Сніпі загадками. Його зелені очі якось по-хижому заблистіли, а маленька мордочка продемонструвала хижий оскал.
-Говори, будь ласка, більш зрозумілими словами.
-Ех, молода ти ще в такі ігри грати,- важко зітхнув кіт.- Та виходу немає. Будемо боротися з відьмаком його ж методами.
Кіт повільно посвятив мене у свій план. І чим довше він розповідав, тим червонішими ставали мої щоки.
-А така поведінка має право бути доречною?- запинаючись, спитала я.
-У культурному колі — ні. Але в нас інша ситуація. А на війні всі способи підходять,- зауважив кіт.- Готова ризикувати?
-Завжди готова,- зібравшись із силами, сказала я.
І хоч план, підказаний фамільяром, мене геть не влаштовував, оскільки кращого в мене не було, я вирішила спробувати цей. І приступати до нього потрібно було одразу.
У першу чергу я написала жалісливого листа одній не в міру гордій і доволі гнівній зараз особі на ім’я Грета Думен. З легкої подачі Сніпі у своєму листі я слізно благала маму владнати жахливу несправедливість і остаточно розірвати заручини з Люком, адже моє закохане відьомське серце не може витримати цієї зради, і очі б мої його не бачили, і вуха не чули. Особливо слізно розписувала я свої почуття й образу.
Вітік, що з’явився в лічені хвилини, листа передав і повернувся з відповіддю.
'Хай горять усі домовленості вогнями пекельними, Ілая. Моя дівчинка не стане жертвою зрад зі сторони негідника. На найближчому ж засіданні заручини буде розірвано. Я особисто займусь цим питанням",- прочитала вголос я відповідь.
-Материнське серце і гордість відьми не залишили б тебе у біді. Вона сприйняла це як особисту образу,- задоволено усміхнувся Сніпі.
-Але коли ж буде це засідання?- почала підраховувати я.
-Найближче буде завтра,- усміхнувся Сніпі.
Здивовано глянула на кота, укотре дивуючись його ерудиції.
-Ти знав?- спитала я.
-Я завжди все знаю,- нагадав фамільяр.
-Отже, Люк скоро буде тут,- забігала я по кімнаті. Метушливо перебрала скриньку з прикрасами, підвела червоною помадою губи, попшикалася парфумами, які він колись мені подарував.
-Пам’ятай, Ілая, не з усього напору. Не злякай. Не більше, ніж дозволено,- заторохтів Сніпі, наче бабця.
-Я пам’ятаю,- сказала я.
Коли в двері з усієї сили забарабанили, я була готова. Відчинила, з маскою байдужості на обличчі. Окинула Люка гидливим поглядом, надула за звичкою губи.
-Отже, назад ти здаватися не плануєш?- спитав Люк розгнівано. У його руці була затиснута явно записка з дому. Юнак лютував. Цікаво, що йому загрожувало через розрив заручин.
-Я ж казала, що шлюбу не буде,- спокійно відповіла я.
-І чого ж ти добиваєшся?- усміхнувся він.- Чи ти думаєш, що знайдеш когось? Твоє життя перетвориться на пекло, щойно я перестану нести над тобою опіку. Ти цього хочеш?- просичав Люк, нахиляючись до мене.
Він смів мені погрожувати.
Його погляд упав на Сніпі, що уже невдоволено настовбурчив шерсть. Рука Люка висмикнула мене в коридор, а інша зачинила двері, відрізаючи нас від фамільяра.
-Думаєш, двері тебе врятують?- посміхнулась я, заглядаючи йому в очі.
-Думаєш, тебе врятують двері, коли ти будеш ходити десь одна?- погроза у його словах мене не лякала. Я могла за себе потурбуватись і без Сніпі. І, як виявилось, чудово, що Люк про це не знав.
-А що ж ти так гніваєшся? Мені здалося, ти не сильно хотів цього шлюбу. Щасливою сім’єю нам не стати,- сказала я Люку.
-Ти обіцяна мені. І моєю залишишся,- з силою стискаючи мене в обіймах, прохрипів лютий Люк.- Ти думаєш, я не знаю, заради чого вся ця вистава з поцілунком і розірванням угоди? Я все одразу зрозумів,- прохрипів він, вдивляючись у мої очі. Шукаючи там відголосок своїх бажань та думок.
Однак я відчувала лише огиду і з останніх сил стримувалась, щоб не втекти під надійну опіку Сніпі.
Жадібний, бридкий поцілунок обпалив губи. Мені було неприємно... Я намагалася вирватись, але відьмак був сильнішим.
"Людям завжди більше хочеться те, що їм не належить. Але не більше, ніж дозволено",- пронеслися слова Сніпі в моїй голові.
І я терпляче очікувала, коли Люк нарешті відпустить мене. Однак, схоже, затуманений люттю мозок вивів відьмака з-під контролю, і коли його руки, не відчувши супротиву, почали опускатися з талії нижче, моя нервова система все ж не витримала.
-Вибач, Сніпі, але краще відкрита й холодна війна,- подумала я і з усього розмаху вцідила Люкові коліном поміж ніг.
Без його обіймів і гидкого відчуття губ одразу стало легше дихати.
-Тримай свій слинявий рот при собі. І ще... цілуєшся ти гірше за нього,- констатувала швидше для себе я.
Люк, розігнувшись, хотів було кинутись до мене знову, однак був відрізаний чимось. Бар’єр, майже непомітний, ледь мерехтливий за сантиметр від мене, кинув відьмаком у стіну.
Я побачила, як здивовані очі відьмака заплющуються і він, з’їжджаючи по стіні, втрачає свідомість.
-Кажеш, у мене виходить краще,- шепіт обпік вухо і змусив здригнутись.
Заплющила очі й зрадливо прикусила губу, а тоді, набравшись сміливості, озирнулась, щоб подумки вилаятись.
-Я мала на увазі не тебе,- ляпнула я ще більшу дурницю.- І взагалі, те, що було, я поцілунком не вважаю. Я навіть не пам’ятаю цього,- вирішила виправдатись я.
-Все можна виправити,- сказав Рен, замикаючи мене у коло своїх рук і відрізаючи шлях до втечі.
-Що... Що ти задумав?- запанікувала я.
-Освіжую твою пам’ять,- відповів відьмак, наближаючись до мене.
Його поцілунок і справді був іншим. Після мерзотних губ Люка,поцілунок Рена став ковтком свіжого повітря. Але я задихалась... Хапаючись за його плечі й ледь стоячи на підкошених ногах. Пропустивши мить, коли почала відповідати на небажаний поцілунок, і забувши про страх перед відьмаком. Відчуваючи розчарування, коли він відступив від мене.
І серед усього розмитого зараз світу я чітко бачила лише його обличчя з якимось здивованим виразом і очі, під поглядом яких могла розплавитись.
-Тікай, відьмо,- прохрипів він, приводячи мене до тями.
І від його слів стало геть не по собі. У голові знову прокинулись звивини, які пришвидшено переосмислили останні хвилини, і я з усього духу рвонула у кімнату.
Де, притиснувшись плечима до дверей і ледве стримуючи сльози, сказала здивованому Сніпі:
-Я в повній задниці.