18

— Беру свої слова назад, — прошепотіла Фрея, кокетливо заправляючи кучеряве пасмо за вухо. — Якби я побачила їх учора, то нікуди б не тікала.
Спустившись у вхідний хол і попрямувавши до виходу, ми застали двох юнаків, які доволі терпляче чекали, очевидно, нас. І якщо Фрея перебувала у захваті, то я готова була провалитися під землю, нервово кусаючи губи. Адже одного з них я дивним чином упізнала.
— Не боїтеся спізнитися? — спитав один із них. Блискуче темно-каштанове волосся було розкуйовджене, карі очі блистіли, а на обличчі буквально сяяла широка посмішка з ямочками.
— Не боїмося. Ми встигаємо, — тихо відповіла Фрея.
Я здивовано зиркнула на подругу — її на диво привітний сьогодні настрій вражав.
— Я — Джин, це — Рен, — показав він на товариша. — А ви?
— Мене звуть Фрея, а цю мовчазну юну леді — Ілая, — нарешті помітила мене подруга.
— То пішли, — усміхнувся Джин.
І ми пішли… Джин із Фреєю розмовляли, те й діло заливисто сміючись. Я ж ішла трохи попереду них, відчуваючи обпікаючий погляд темних очей на своїй спині.
— А ти? — раптом почувся голос Джина.
— Що я? — хрипло перепитала.
— Заручена? — знову спитав хлопець.
— Сумнівне питання, яке я не збираюсь обговорювати, — відповіла я.
— Тобто все складно, — по-своєму зрозумів маг. Аура навколо нього суттєво відрізнялася від явно відьмацької аури Рена.
— Тобто не твоє діло, — відповіла я.
— Ну чому ж не моє? Хіба я не можу поцікавитися?
— Мною можеш не цікавитися.
— Певно, бо я не у твоєму смаку? — хихикнув Джин.
Погляд, яким я на нього подивилася, міг скласти конкуренцію Медузі Горгоні, та маг стійко його витримав.
— Облиш її, — штрикнула Джина Фрея. — Є в неї наречений, небажаний. Усе ніяк заручини не може розірвати.
— Батьки проти? — майже одними губами перепитав Джин.
— Я все чую, — сердито гаркнула я.
— Не злись. Ти ж наче з цього таємниці не робила, — знову сказала Фрея, засоромлено відводячи погляд.
— Не таємниця. Але говорити про це я не бажаю.
— А чому? — знову спитав Джин.
— А чому тебе це так цікавить? — прискіпливо спитала я, розглядаючи мага.
— Цікаво, чим же провинився наречений, що впав у немилість відьомську, — важко зітхнув Джин.
— Багато будеш знати — швидко постарієш, — раптом втрутився в діалог Рен.
Його голос був глибоким, із ледь помітною приємною хриплістю. Занадто плавними для людини рухами він обігнав нас і відчинив двері аудиторії, до якої ми саме дійшли.
Усередині аудиторії відбулися деякі зміни, а саме — масштабна перебудова. Додалися ще ряди парт, за якими весело перешіптувалися комбіновані пари випускників і відьом-першокурсниць.
Схоже, одногрупниці вже не тільки змирилися, а й були задоволені тим, що відбувається. Фрея без найменших сумнівів розмістилася на звичному місці, повісивши сумку на гачок. Я вдячно посміхнулася подрузі, не уявляючи, як сиділа б за однією партою з Реном.
— Безсердечна, — важко зітхнув Джин, сідаючи просто позаду неї.
Відповідно, мою спину досі пропікав погляд карих очей.
— А ти нічого розповісти не хочеш? — пошепки спитала мене подруга.
— Наодинці, — відповіла я, готуючись до пари.
Я була дуже щаслива, коли в аудиторію нарешті зайшла пані Мелісент і почала методично та монотонно диктувати матеріал. Адже часу думати про присутність відьмака, який дивним чином знову опинився поруч, я не хотіла.
Я щиро раділа, коли всі пари поспішно скінчилися і двоє випускників нарешті залишили нас біля входу в гуртожиток.
— А до тебе чи до мене? — спитала Фрея.
— І до тебе. І без Додо, — попросила я подругу.
Крилатий фамільяр миттєво накидався на мого Сніпі, а до такого я була не готова.