11

— Тримай мене! — роздратовано кричала я Фрея.
Підлий, мокрий і слизький канат ніяк не хотів мені піддаватись. Я, вчепившись у руку відьмочки, намагалась підтягнутись угору під бурхливі овації натовпу магів, одногрупників і доволі невдоволений погляд викладача з бойової підготовки.
От і на милість їм ця бойова підготовка відьом.
Ми що, по селах, збираючи трави, в рукопашні бої вступати будемо? Чи, може, допомагаючи комусь народжувати і варячи настої та відвари, раптом підемо воювати?
— Ти важка… — крізь зуби процідила Фрея.
— Все одно тримай… — простогнала я, відчуваючи, як пальці повільно вислизають із її руки.
— Не можу! — пискнула відьмочка.
У наступну секунду я найбільш ганебним чином звалилась у багно, яке радісно чвакнуло, обіймаючи мене.
— Бридота… — простогнала я, підводячись.
— Ви занадто самокритичні до себе, пані Думен, — протягнув викладач. — Рекомендую приділити фізичній підготовці трохи більше часу, ніж ви приділяли раніше. Звісно, якщо хочете колись здати у мене залік і закінчити академію.
— Я буду тренуватись, — запевнила я викладача.
— Вибач, — сказала Фрея, зістрибуючи на землю.
— Та годі тобі, — відмахнулась я, посміхаючись. — Зате такої великої жаби це болото ще не бачило.
Я легенько штовхнула відьму плечем.
— Квааа, — театрально протягнула Фрея.
Абсолютно не звертаючи уваги на мій вигляд, вона обійняла мене за плече, і ми під косими поглядами попрямували приводити себе до ладу.
Якось непомітно в стінах академії минуло вже два місяці.
Фрея стала не просто одногрупницею, а справжньою подругою. Ми часто проводили час разом, вигадуючи способи помститись одному надміру нахабному і доволі злопам’ятному відьмаку.
Який, мушу визнати, попри страх перед відьомською карою, усе ще вперто переслідував мене.
Втім, у цьому ми теж знайшли плюси.
Поки Люк намагався повернути мене в роль нареченої, ніхто інший особливо не ризикував до мене лізти. Тому план помсти повільно й упевнено був відкладений до моменту, коли його дурні спроби остаточно мені набриднуть.
— От дивись: ти відьма і я відьма. Ти хочеш кохання — і я хочу кохання. Мені б у пару відьмака, а ти хочеш мага, — протягнула Фрея, переодягаючись у чисту й, головне, суху сукню.
— Бо доля вже подарувала мені привід не довіряти відьмакам. А ще більше — їхнім родинам, які розбалували синочків і зробили їх абсолютно непридатними до шлюбу, — констатувала я. — Та й взагалі… життя така штука — ніколи не знаєш, кого обере серце. Може, відьмака. Може, мага… А може, й нікого.
Я сумно провела гребінцем по ще вологому прямому чорному волоссю.
— От би мені таке волосся, а не ось це… — з якоюсь щирою ненавистю розкуйовдила Фрея свої буйні кучері.
— Ти що, з глузду з’їхала? Навіть не смій такого говорити. Твоє волосся шикарне. Це твоя родзинка, — запевнила я.
— Ага. Вічно стирчача в різні боки і неслухняна родзинка, — фиркнула відьмочка.
— І що? Невже немає порятунку? Ми ж відьми. Трохи чарів, трохи часу — і будуть у тебе слухняні локони.
— Думаєш? — з надією спитала Фрея.
— От увечері після пар і перевіримо. І захопи до мене в гості Додо, — нагадала я про ворона.
— Візьму, — посміхнулась вона.
А потім раптом хитро примружилась.
— А ти того хлопця, якого розцілувала, бачила після того?
— Не бачила і не хочу, — одразу відповіла я.
— А чому? Не сподобався? — зелені очі Фреї аж заблищали цікавістю.
— Не знаю. Я якось не звернула уваги. Та й який це поцілунок? Так… помста.
— Он воно як… Значить, треба виправляти, — задумливо протягнула відьмочка.
— Цікаво як? Поки поруч крутиться Люк, до мене ніхто й на постріл не підійде. А інших варіантів немає, — розвела руками я.
Фрея повільно походжала роздягальнею, щось обдумуючи.
А потім різко обернулась, невдоволено глянула на зацікавлених одногрупниць і поманила мене тонким пальцем із акуратно нафарбованим сьогодні в червоний колір нігтем.
— Є один варіант, — прошепотіла вона. — Доволі ризикований… але дуже цікавий. Увечері розкажу.
І вже значно голосніше додала:
— А кого сильно цікавить — хай підходять і питають прямо, а не накладають чари для покращення слуху.
Одна з одногрупниць засоромлено відвела очі.
Фрея задоволено посміхнулась.
— Я вже з нетерпінням чекаю вечора, — зізналась я.
— І я, — хитро усміхнулась подруга.