5

— Травознавство, любі мої, — майже ніжно проспівала повнувата відьма, одразу видаючи свою любов до предмета, який викладала. — Один із найважливіших для вас предметів. Вивчати його ви будете протягом усього навчання. Питати буду строго і контролювати також.
Вона зробила паузу й ледь усміхнулась.
— З приємного — будуть польові практики.
— Пані Рогнедо, — спитала рудоволоса відьмочка, що сиділа поруч, — а практики виїзні?
— Виїзні. У супроводі магів-старшокурсників, — кивнула відьма.
По ряду першокурсниць пронісся важкий зітхальний шепіт.
Маги відьмочок любили.
А себе — ще більше.
Тому останні курси, точніше останні неодружені з них, вели надто активну боротьбу за увагу відьом.
І часто така боротьба закінчувалась дуже практичними заняттями з педіатрії.
Я ж радісно усвідомила, що мені це не загрожує.
Люк точно подбає про мене.
Я була в цьому абсолютно впевнена.
Шкода тільки, що рожеві окуляри боляче ріжуть, коли розбиваються.
Пари потягнулись швидким струменем.
Зайнята навчанням і новими знайомствами, я геть забула про існування нареченого.
— А де подівся той блакитноокий? — спитала мене наприкінці тижня Фрея.
Відьмочка з буйними кучерями кольору опалого листя зацікавлено придивилась до мене. У її зелених очах читалась неприхована заздрість.
— Зайнятий.
На цьому тижні Люк навідав мене лише раз — стрімко залетів в аудиторію і сухо повідомив про додаткові навантаження в навчанні.
— Ех... Вірю. Раз нас так грузять, то їх на третьому курсі ще більше, — знітилась Фрея.
— Не сумуй, красунечко, — втрутився в розмову трохи кирпатий темноволосий відьмак. — Серцево-судинні ми ще не проходили, але я тебе вилікую.
Фрея закотила очі, миттєво втративши до мене інтерес, і вступила з ним у перепалку.
Одногрупники поводились доволі обережно, боячись отримати від відьмочок на горіхи. Однак на перервах в аудиторію часто заглядали зацікавлені обличчя інших представників сильної половини академії.
                                          *****

Перші вихідні дали можливість видихнути.
Я крутилась біля дзеркала, розглядаючи себе з усіх боків.
Впевнена, що Люк захоче мене провідати, а можливо, й запросить на прогулянку, я старанно готувалась.
— Красуня, — мурликнув Сніпі.
Я щасливо усміхнулась другу, поправляючи комірець новенької сукні.
Вишневий оксамит і приталений фасон спадали до самої підлоги, мереживні рукави додавали вишуканості. А головне — ця сукня чудово поєднувалась із моїм чорним волоссям, яке шовком спадало по спині.
— Намаж тим блиском губи — і йому не жити, — хитро вишкірив зуби Сніпі.
— Ти жорстокий, — зауважила я, однак до поради дослухалась.
Обережно провела пензликом по губах, і вони миттєво заблистіли, привертаючи до себе ще більше уваги.
— Шик і блиск, — задоволено кивнув кіт. — Усе. Чекай.
І я чекала.
Повільно сонце піднялось до обіду, а потім так само повільно поповзло до заходу.
Стривожений Вітік приносив і забирав майже недоторкану їжу, ховаючи погляд.
І якщо за сніданком та обідом я ще не звернула на це уваги, то ввечері, остаточно роздратована, вилізла із сукні, закуталась у пухнастий домашній халат і непривітно спитала:
— І що ж ти очі відводиш?
— Не відводжу, — миттєво підняв очі домовий.
Та маленькі темні оченята нервово забігали кімнатою.
— Так значить... — повільно протягнула я, вже підозрюючи щось погане.
На душі зашкребли коти.
А відьомське передчуття ніколи не бреше.
— Вітік. Дивись мені в очі, — твердо сказала я, прикликаючи силу.
Домовий не смів противитись.
Маленький чоловічок дивився прямо, і я бачила.
Бачила все.
Зірвавшись на біг, я мчала коридорами, якими нещодавно проходив Вітік. Картини з його пам’яті намертво врізались у мою голову, а холодний розум жорстоко придушив почуття.
Двері з місцями облущеним лаком були точнісінько такими, як у спогадах домового.
— З добром іду, добро несу, добром віддячу, — прошепотіла я, вплітаючи силу в закляття.
Повільно натиснувши ручку, я відчинила двері.
Перше, що побачила — сукню.
Синя тканина форменої сукні валялась неподалік від входу. Майже поруч лежала біла чоловіча сорочка.
А на ліжку, в обіймах одне одного, лежали Люк і Мілена.
Звідки я знала її ім’я?
Усе просто.
Я бачила її не вперше.
Мілена з третього курсу часто крутилась у компанії Люка, і ми навіть кілька разів гуляли разом. Він особисто нас знайомив.
Пазли в голові повільно почали складатись.
Перше знайомство.
Косі погляди.
Крива усмішка.
Я зайшла до кімнати, насолоджуючись усією гамою емоцій на обличчі зрадника.
Недбало відсалютувала йому рукою, а потім, зірвавши обручку з пальця, кинула її просто біля синіх чоловічих боксерів.
— Засунеш собі в дупу. Саме там я тепер бачу наш шлюб.
І, різко розвернувшись, рвонула в коридор.