1

Академія Сяючої зірки — альма-матер всіх відьом і магів світу. Єдина інтернаціональна академія, де навчались найвидатніші представники нашого роду. Я з тремтінням очікувала відповіді на свою заявку, боячись бути не зарахованою.
Батьки покладали на мене великі надії, і я не хотіла їх розчаровувати. Моя сім'я вже довгі роки чекала, коли я зможу виконати свій обов'язок і, отримавши освіту, покину сімейне гніздо, ставши дружиною Люка Війта.
Цей шлюб повинен був відкрити для моєї сім'ї багато дверей, зокрема ми отримали б підтримку роду Війтів — одного з найбагатших родів Воліуму.
Так, цей шлюб був домовленістю, але я була не проти. Люк був чудовим, він галантно залицявся до мене, дарував квіти, писав любовні записки і не дозволяв собі перетинати проведену мною межу. І я була рада, адже вірила, що це любов і мені пощастило.
Листоноша пройшов по вулиці, розкидавши листи по поштових урнах. Хутко взувшись, я вискочила з будинку і побігла по свій лист. Я була впевнена, що це він, адже бачила герб академії на конверті.
Тремтячі руки розірвали нещасний папір, і от нарешті я вчиталась у свою відповідь.
"Шановна Ілая Думен, раді повідомити вам про зарахування на перший курс Академії Сяючої зірки за напрямком "Ведична спеціалізація". Будемо очікувати вас для заселення в гуртожиток першого дня першого осіннього місяця."
Ощасливлена, я притиснула лист до грудей, розпливаючись у посмішці. Поступити у Сяючу зірку я хотіла не тільки тому, що академія була чудовою, а й тому, що на третьому з п'яти курсів там проходив навчання Люк.
Подумки порахувавши дні до зустрічі з нареченим, я побігла збирати речі. До навчання залишалось два тижні.

                                     *****
— Викинь це барахло, — сердито буркнув Сніпі.
Чорний кіт, якого я колись дитиною підібрала випадково, напитаний моєю відьомською силою, став фамільяром і моїм єдиним другом.
Світ, у якому ми жили, не відрізнявся добротою — відьми вироджувались. А чому? Все просто: влада дозволила змішані шлюби, і маги косяками понеслись полонити ніжні відьомські серця. Для мага відьма — святе, найрозумніша, найвідущіша і, головне, ресурсна. Маги сильні, ніхто і не сперечається, однак у їх енергії є ліміт, а у нас, відьом, він майже невичерпний, бо ми енергію не накопичуємо, а беремо з навколишнього світу. Маги — вони ж як: сила є — помагічили, і нема сили, а ресурс відновлюється довго. Інше діло відьма — ми з природних потоків зачерпнути можемо і, головне, можемо ділитись.
Одним словом, почались змішані шлюби, і якось так сталось, що в мішаних сім'ях лиш маги і магині народжувались. У родах за ціле покоління могло не народитись жодної обдарованої відьомським даром дитини, тому тих, що володіли силами, ховали аж до настання входу в силу, тобто до повного повноліття. Страх вимирання змусив створити Саміт Відьом, що збирався раз у рік, і почались шлюби за домовленістю — так заручили і мене.
Мені ж не пощастило взагалі, і у своїй сім'ї я була єдиною спадкоємицею і майбутнім роду. Бажана наречена для багатьох знатних родів. Налякані можливістю мене втратити, батьки зачинили мене за маєтковими воротами під сімома замками і захисними чарами, і якби не Сніпі, я вже точно зійшла б з розуму.
— Це не барахло, а косметичка, — зауважила я, лагідно проводячи рукою по гладкій поверхні маленької сумочки.
— Ба-ра-хло. Ти і без нього у мене красуня, і Люку без цієї мазанини подобаєшся, — мурликнув Сніпі.
— Ой, що б ти розумів, — розсміялась я і почухала пухнастого друга за вухом.
— А я багато знаю і розумію, я ж справжній відьомський кіт, — зауважив приятель.
— Вірно, Сніпі. Ти найкращий відьомський кіт з усіх мені відомих, — сказала я.
Дбайливо складені валізи стояли у кутку кімнати, очікуючи мого від'їзду. Я оглянула свою кімнатку, намагаючись запам'ятати кожен її клаптик і деталь. Наступного разу я ночуватиму тут аж на літніх канікулах.
Сумно посміхнувшись, я присіла на краєчку ліжка.
— Зате ти стала дорослою, — потерся об мене Сніпі.
— Але від цього трохи сумно, — відповіла я.
Вступ у академію ставав таким важливим ще й в одному моменті. Щойно ми проходили посвяту, то отримували не тільки можливість вчитись, а і фактично ставали повнолітніми та могли жити самостійно. І життя в академії допомагало підготуватись до цього.
— Не сумуй. Ти завжди будеш очікуваною гостею у цьому домі, — сказав кіт, але це я знала і сама.
Я мала найкращих у світі батьків, що готові були виконати будь-яке моє бажання. Вони виховували мене у ласці й любові, подарували щасливе дитинство і оберігали від усіх незгод та печалей великого дорослого життя, і я була їм вдячна. Однак мені дедалі частіше кортіло ковтнути вільного повітря, і нарешті ця можливість випала.