Розділ 18

Погляд у Світланки був співчутливим. І ще трохи роздратованим, але її невдоволення — звідкись Рита точно це знала — було спрямованим не на неї. Але пов’язано з нею.

Псина підозріло принюхувалась до Ріти й невдоволено морщила носа, але ближче не підходила. Хазяйка ж його тримала в обох руках по стакану кави, і густий її маслянистий аромат відчувався навіть на відстані.

Рита проковтнула набіглу слину і з явним зусиллям відірвала погляд від цих стаканчиків.

— Ага… паршивий такий. Прямо зовсім.

Випадкову свою приятельку тут і зараз вона бачити була рада — сама ж готова була її шукати. Але ця ось випадковість… Настільки своєчасні випадковості Риті не подобалися. Особливо зараз, коли їй у кожному шелестінні бачилося щось неправильне, підозріле. Небезпечне.

І ця кава, знову ж таки… Минулого разу її теж неї напували. А, може, в каві цей було щось…

— Я знала, що ти тут будеш, от і взяла дві. Бери, вона ще гаряча. — Світланка тепло усміхнулася. — Або ж є вода. Я завжди маю в наплічнику кілька пляшечок, про всяк випадок. Запечатана. І з газом.

Звідкись було зрозуміло, що їй видно всі ці насторожені думки, як на долоні, і, попри дивний свій стан, почуття сорому Рита зазнала повною мірою. Щоки залило рум’янцем.

Співрозмовниця її тим часом одним ковтком допила каву зі свого стаканчика, поставила в нього другий, повний. Перекинула з плеча свій маленький наплічник, у якому, як уже бачила Рита, та носила усілякі потрібні під час прогулянок дрібниці. Сунула, майже не дивлячись, у темне черево тканинного мішка вільну руку й дістала маленьку пляшечку води.

— Бери, бо ти справді бліда. Та не бійся ти. Вода. Просто вода.

Соромно за ці свої підозри, але… Краще так.

Воду Рита все ж забрала. Пляшечка виявилася звичайною, зі знайомою етикеткою. І дійсно запечатаною.

А ось руки її — слабкими й навіть дрібно тремтячими, тому відкрутити тугу кришку вийшло далеко не з першого разу. І навіть не з другого.

Світлана мовчки дивилася на її муки з упертою кришкою, але допомоги не пропонувала. Просто стояла, сьорбаючи каву з другого стаканчика. І зовсім не демонстративно. Ну, хіба що зовсім трішечки.

Кришка нарешті піддалася, і газована вода із шипінням оббризкала її прохолодними бульбашками. Мокра. Прохолодна. Дуже звичайна на вигляд.

Рита з побоюванням принюхалася до вмісту пляшки, перш ніж пити, хоч і сама не знала, чим це їй допоможе. Вода, як вода. Обережний ковток теж нічого не прояснив. Просто вода. Газована, і тепер бульбашки ці лоскітно поколювали піднебіння.

А ось кава в руках у Світланки пахла просто неймовірно, і зараз ті свої невиразні страхи, що не дозволили прийняти з рук нової знайомої частування, уже не здавалися серйозними. Навпаки — дурними, безглуздими.

Світланка так само стояла навпроти. Дивилася. Мовчала. Усміхалася тепло, розуміюче, ніби знала вона, про що думає її співрозмовниця, яка завмерла навпроти сполоханим горобчиком, та чомусь не вважала ці думки образливими.

Хоча яка користь її чимось підтруювати? Гроші в неї, звісно, є, але не так уже й багато, щоби такі складні багатоходівки розкручувати. Підсадити на наркоту? Але не в гарячу ж каву її насипати. Чи таким справам температура не перешкода? Рита була далека від клубних страшилок, тож відповіді не знала, але зараз сама собі чомусь вирішила, що ні, не сиплють.

Або ж ось квартира. Так, не орендована — мамина. На маму досі й записана.

Тепер на Риту з цікавістю дивилася не лише Світлана, а й Вовчик. Вираз ряхи псина мала при цьому дивовижний — такої не просто жвавої, а саме осмисленої цікавості на собачих писках Рита до цього ще в житті не бачила.

Але зауважила вона це так, краєм — мозок продовжував бадьоро підкидувати варіанти. У секту затягти? Сектантів Рита бачила, до того ж різних. І неодноразово. Світланка, звичайно, була по-своєму дивною дівчиною, але під їхній тип поведінки начебто не підходила. Ті себе в спілкуванні видають швидко.

Пес, погоджуючись, кивнув. Його господиня трохи схилила руду голівку до плеча й дивилася на сусідку, що посилено думала, з легким розчуленням. Ну ось просто матуся на дитинку, яка робить перші кроки. Хіба що сльозку захоплення хусточкою не утирала.

Каву, ось, сьорбала зі стаканчика. І, здається, намагалася не заржати.

Або ось на органи продати. Опоїти, приспати, а потім вирізати нирку. Нирка обурено занила, наче нагадуючи, що для «продати» треба бути здоровою, у торговому, так би мовити, стані. А не з пісочком від неправильного харчування. І тим паче не пристукнутою всякими там падіннями.

Ну хоча б думати почала, уже прогрес.

Думка була не просто несподіваною — вона відчувалася чужою. І, здається, вимовив її в Ритиній голові раптово чоловічий голос. Відсторонено подумалося, що так, усе ж божеволіє. Капітально до того ж.

Пес розгублено кліпнув очима. Навіть трохи відсунувся.

А вираз обличчя його господині став трохи менш безтурботним. І трохи зацікавленішим. Чи навіть задоволеним?

… або ж ось бордель. Може бути таке, щоби під маскою милої дівчинки-квіточки переховувалася постачальниця живого товару? Кудись до східних країн, наприклад.