Розділ 2

Собак було багато. Маленькі й великі, субтильні й розгодовані до непотребу, вони радісно гасали вже неабияк потоптаним газоном собачого майданчика, і повітря наповнювалося гавканням і щасливим вищанням. Трохи осторонь зграйкою збилися господарі цього звіринця та захоплено щось обговорювали, зрідка кидаючи оком на своїх волохатих вихованців.

Рита зупинилася, дивлячись на безтурботних звірів.

Майданчик для собак з’явився біля її будинку нещодавно, і мешканці досі не могли визначитися, задоволені вони цим фактом чи ні. Власники собак явно були в захваті, а ось інші… Не всім таке до вподоби.

Хоча, може, й собі песика завести? Вдома стане не так порожньо. І взагалі, це ж чудово, коли на тебе хтось чекає, щиро тобі радіє! Рита мрійливо заплющила очі, уявляючи собі, як вона повертається додому з роботи, відчиняє двері, а там ось такий милий шерстяний клубочок радісно виляє їй хвостиком… та доїдає її улюблені туфлі, диван і шпалери.

А, до біса такі ідеї. Настрій знову поїхав униз.

Перехопила зручніше важкий пакет із продуктами — уперше за останні, мабуть, чотири з половиною роки вона мала вільний вечір, котрий могла витратити на себе. І приготувати нарешті нормальну їжу на вечерю, а не давитися напівфабрикатами.

До під’їзду залишалося зовсім небагато, коли на собачому майданчику, що залишився за спиною, пролунав особливо заливистий гавкіт. Спочатку вона навіть не звернула на це уваги, як і на поспішливе тупотіння, що швиденько наближалося. А дарма — повідець, що захлеснув під колінами, став для неї повною несподіванкою.

Велике шоколадне цуценя, що спритно втекло з майданчика, тепер радісно гасало навколо неї, а за ним волочилася довга брезентова стрічка повідця, і джинси одразу ж розквітли брудними відбитками лап. А каву, каву, про яку вона мріяла увесь день, щеня просто вибило в неї з рук. Картонний стаканчик обдав наостанок фонтаном бризок та відлетів у траву.

Що ж, початок вечора явно чудовий.

Від майданчика полетіли грізні крики господині. Невисока повненька жіночка відокремилася від купки собачників — втечу цю вона помітила надто пізно, і тепер схвильовано бігла до них. Що ж, меланхолійно подумала Рита, швидкості реакції їй явно бракувало.

Цуценя озирнулося на хазяйку і трохи здивовано прислухалося до грізних тих окриків. І, схоже, нові правила гри йому сподобалися — писок у нього став шалено-захопленим, тож воно припустило далі вулицею, кумедно підкидаючи товстеньку пухнасту дупку.

Пробігаючи повз розгублено завмерлої Рити, господиня пропихтіла ніякове «вибачте» та помчала далі.

Каву було особливо шкода. Мріями про неї — гарячу, ароматну, з пишною шапкою ніжної карамельної пінки, вона трималася увесь цей день. Жахливий насправді день.

Сьогодні вона нарешті звільнилася з нелюбимої роботи та витримала наостанок подвійну міру причіпок від своєї — дяка, що вже колишньої — начальниці. Скиглення колеги, яка посилено страждала, бо передчувала, як зі звільненням Рити і так немаленьких обов’язків у неї ще побільшає. Шипіння дівчат із бухгалтерії, що зловтішно перемивали їй кісточки. За спиною, але так, щоби вона точно чула.

І куди вона звільняється? Адже в порожнечу йде, думає, мабуть, що такого «фахівця» з руками заберуть. А кому вона потрібна? Таких, як вона, пучок за десятку, тож незабаром прийде назад. Приповзе. Жалітиметься Тамарі Іванівні, каятиметься та проситиметься назад. Обов’язково буде. Й ось тодііі…

Рита запекло терла серветкою улюблені світлі джинси, по яких буро-жовтими патьоками розповзалися кавові плями — усе, що залишилося від маленької радості, котра так і не відбулася. А ще ці брудні лапи…

І зовсім не в порожнечу. І вельми непоганий вона, Рита, дизайнер. І в портфоліо її вже назбиралося чимало справді гідних проєктів, за котрі її, власне, і запросили до тієї нової компанії…

Лише кілька місяців, й у самому серці Дніпра, в одному з модних бізнес-центрів, відкриється нова дизайн-агенція, і на неї там чекатимуть. Навіть робочий контракт вже підписано. І дати на ньому також проставлені. Як і оклад. Нівроку, треба визнати, оклад.

Тож не така вже й бездарність, чи не так? А до того гадючника вона точно не повернеться.

— Ось, візьміть.

Немов із повітря перед очима в Рити з’явилася рука з пачкою вологих серветок. Захоплена самокопанням і безславною битвою із пролитою кавою, вона навіть не помітила, як від зграйки собачників відокремилася ще одна дівчина та тихенько підійшла до місця, де розгорнулася ця маленька кавова трагедія.

На повідці за нею безрадісно плелася здоровенна чорна псина, схожа на сумну копицю хутра.

— Вибачте Кору — вона ще маленька, хоч і виглядає, як слоненятко. Таня за нею стежить, виховує, але відвернулася, й ось… Так вийшло.

Тицьнувши-таки Риті в руки пачку серветок, дівчина підняла з газону зім’ятий стаканчик від кави, на який покладалися такі великі надії, та влучно запустила ним до урни.

Поки жертва собачої сваволі зосереджено відтирала зіпсований одяг, незнайомка користувалася моментом та розглядала її із неприхованою цікавістю. І примружений погляд льодово-сірих очей чіпко підмічав усі деталі.

Худенька, із темним волоссям і трохи смаглявою шкірою, але при цьому якась... Неправильна.