том 2 Життя

              Бігові скачни хлопчаків

  "Нарешті , я вільний !

 Моє життя знову таке як було й знову , я вскочив у халепу . Зараз за мною бігло ціле стадо корів . А найцікавіше те , що я взагалі не винен . І це була ,навіть , не моя ідея , а Миколи . Але давайте я вам усе розповім з початку. 

  Це все починалося як звичайний день я прокинувся в дванадцять годин дня й взявся до роботи . Десь через годину до мене прийшли Микола й Галя , але моя мати не відпускала мене гуляти через вчорашню образу . А точніше я з'їв усе солодке , що вона привезла й нізким не поділився , і це розгнівало її . Микола намагався вмовити мою мама , так вмовляв , що а ж охрип , а Галя через десять хвилин вмовила мою маму . Дивовижно . Я почав збиратись , а тим часом Галя з Миколою розмовляли . Вона жалілась , що я так довго , але я ж не винен ,що мої речі по всій кімнаті . І от я нарешті вийшов і ми побігли , я біг найшвидше з них , а Галя обганяла , Миколу , а потім навпаки. Незнаю чому ми побігли до лісової галявини , але на цьому настоювала Галя . Але через декілька хвилин я все зрозумів . Вона привела нас туди де водоспад , берези , фіалки , річка , яка текла вниз , камінці довгола водоспаду й  ядинки які стояли вряд . Там така краса , а найбільшу увагу забрав до себе велична яблуня , та яблуня неначе списана з казок . Ми там гуляли , а Галя про все так розповідала наче сама й зробила цю всю красу , а потім вона повела нас лісом . Йшли ми довгенько десь година минула . І нарешті я побачив місце куди вона нас вела . Там було теж гарно , зелені поля , річка така чиста що видно камінці на дні й покинутий дерев'яний будинок , усе це злилося в прекрасний пейзаж . Тут я забув про все , мені було так добре , що здавалося , що сплю . В мою голову прийшли такі рядки :

Мрію опинитись в тихій країні де шумлять лише водоспади , а пташки тихо співають колискову . В тій чудовій країні море лісів й звірі тихо ходять , по тих лісах . А коли настане вечір , вітер легесенько гойдал листя на деревах . Якщо прислухатись то можна почути пісню природи . Зорі сяють там , ясніше за коштовні камені , а місяць осяє будь-який шлях в хащах лісових .

Скоро зійде сонце й пташки весело заспівають . Туман землю вкриє , а сонце посміхнувшись , туман розжене . На синьому небі з'являться білі наче сніг хмари й вкриють небо . Дощ лється рікою і все напоїть . Але ви не побачите цього очима . Дивіться серцем і душею , щоб побачити цю красу . Бо очима всього не побачиш . "

 Мені  навіки хотілося залишитись тут , через цю неповторну  красу . Але невдовзі ми пішли звідти . В Галі були якісь невідкладні справи . Тож ми з Миколою йшли і думали чим зайнятись . Ідей в нас було багато . Але нам щось не хотілось їх втілювати . Ми просто йшли кудись й згадували наше минуле . Я йому розповідав свої історії , а він свої . Ми шуткували , сміялись ,розважались . Але це все було не те чого ми хотіли . В нас було відчуття , що чогось не вистачає . В мене виникла шалена ідея , на яку Микола з радістю  погодився . Моя ідея полягала в тому щоб походити по старому дереву  , яке давно валялось в ставу . Якщо дійти до самого краю дерева то будеш десь від суші на п'ятдесят кроків. Ця ідея дійсно була небезпечною , проте й захопливою . Але я не боявся і не хвилювався , бо вже не вперше там буду ходити . А от Микола дійсно хвилювався . Цікаво він пройдиця по дереву чи ні?

 — Ти що збожеволів ? Вертайся назад!

"От же цей Коля , сам не піде й мене не відпустить"

— Коля йди сюди , тут класно .

— Ще чого 

— Та не будь бабою !

— ...

— Невже тобі слабо? Та тут так класно , я неначе володар світу.

— І це мене має переконати? 

— А , що не переконує?

— Трішки , але я не піду .

— Ну як хочеш . 

— Макс може краще підемо на пасовище ? 

— Навіщо ? 

— Ну ти , з своєю коровою побудеш на одинці 

— Бач що вигадав . Зараз як дам комусь 

— Макс ти що жартів не розумієш ? 

— Жарти !

— Максім , заспокойся . 

— Я спокійний 

—Та годі вже кидатись камінням !!!

— А то що ? 

— Степане, ну все годі  ! Та що я такого сказав ?

— ....

— Ну все це мені набридло .

*" Миколі це усе набридло і він теж почав кидатись камінням . Хлопці бігли кидаючись камінням , палкама , каштанами і всім що попадалось їм під руки одне в одного .  Та що там вони навіть забули де знаходяться . Сварились , бились і до біди себе привели . От й сварка вам хлопці молоденькі. Бігли вони двоє від стада корів . Вони вже пробігли десь з пів села . А люди дивляться й гадають собі " Вот що вигадала ця парочка . Біганина була хоч куди , пощастило що Степан й Микола не такі вже й бездумні . Побігли до ставу не глибокого . Але й корови з биками відступати не хочуть стоять на одному місці й чекають коли вони вилізуть з віти . Але видно їм це набридло тому й вони у воду полізли до Миколи й Степана . А хлопці не нажарт перелякали , так з води вистрибнули й побігли до високих й міцних дерев . Лізли із поспіхом , але й тут худоба не відступає , луплять по черзі дерево , а хлопці уже з останніми силами тримаються . Їм пощастило що прибігли хазяї тієї худоби  . І хто з вас винен ? Хто камінцем в бика попав ? Хто винен , чи може ви двоє вині ? Та хто його знає ? Єдине думку гріє через цю ситуацію зрозуміли хлопці , що життя це не тільки розваги . Й задумались вони про майбутнє . Але чи на довго ?