Степ

Очі поволі дивляться тільки у даль, бо під ноги вже можно не дивитися - ще здалека розгледів, куди ступить копито кобили. Під три роки вони разом. Але в цей бік кобила ще не ходила і шляху не знає. Тому ретельно чує поводи вершниці і її настрій.

Степ, вона не рівна, а перетікає із пагорба на пагорб. І шлях веде то вниз, то піднімається вгору. На грудях пагорба все більш висока трава, а внизу, де пагорби сходяться, частіше протікає річка, або болота, ростуть дерева і густі кущі.

Зараз, тільки зійшов сніг, але земля ще тверда після зими. Вітер у степу не припиняється ніколи, дме, куди йому заманеться.

Сілата, так звуть вершницю, одягнена була в ще зимовий тулуп, та пітнички на ногах. Кобила під нею ішла повільно, бо шлях був доволі далекий, а Сілата уважно дивилася далеко і по сторонам. До сідла приторочений був лук без тятиви. Лук був багатошаровий, тому у поході тятиву скидали, щоб не полишити його гнучкість. Сагайдак зі стрілами теж закріплений на сідлі, а ось короткий бронзовий меч висів на поясі.

До сідла був приторочений змінний кінь теж під сідлом, а далі пленталася зв'язка трох зубрів: двох молодих самців і їхньої матери.

Зараз вони їхали лише стежкою, адже повний шлях, де постійно йде рух, був ще попереду.

Атомний казав Сілаті, збираючі її в дорогу, що рухатися по людному шляху буде вже беспечно. А ось головна небезпека може підстерігати її раніше, ось на цій під'їзній стежці.

Сілата добре знала всі складові руху, бо вже більше трьох років мешкала в цих місцях служачи у війську зубраків.

Тоді виповнилось сім років сьомої дитини, доньки, й вони з чоловіком зібралися у військо, бо по закону всі сім років вона вже не вагітніла. Чоловік пішов у дозорні, а вона стала загонщицею зубрів.

Так із віку було заведено, що дальні підступи боронять дорослі, захищяючі  народ від тарпанних.

Тарпанні - кочевники мешкали завжди біля отар тарпанів. Завжди норовили здійснити набіг на помешкання: село, або городище - щоб не витрачатись на місцевих ринках, а нахапати й втекти.

А перед літом пасовища тарпанів і зубрів перетиналися. Тоді і відбувалися сутички між городянами й кочевниками. Частіше бої були запеклими, обидві сторони несли великі втрати. Загонщиці спрямовували стадо зубрів на супротивника, а чоловіки проводили подальшу зачистку розсіювальних ворогів.

Ватажком одного зі стадів була зубриха Кріха, Крихітка моя, як кликала її Сілата. А зараз Кріха ішла позаду, бо не відпускала її, як зрозуміла, що наближається розлука.

А повертатися додому було потрібно, бо трапилося те, що ніяк не могло статися: Сілата завагітніла! Здавалося цього вже не буде, але це сталося. Всю зиму жінка сумнівалася, але дитина ворухнулась і всі сумління розвіялись.

Тепер її чекало вісім років життя й виховання малого.

Після зборів атомний закликав Сілату до себе і наодинці передав невеличкий згорток.

• Це відповідальне доручення для тебе. Передаш цей згорток ковалю, Сварожому волхву. То небесний камінь. Пам'ятаєш він прилетів влітку. Усі бачили, яка траса була по небу. Хлопці його знайшли. То треба довести його до городища - він велика цінність. За ним скоріш всього будут полювати, бо, як він летів, бачили багато очей, і наші, і ворожі. Крім нашого коваля будь-який коваль великий викуп віддасть. Після останньої битви, я не можу надіслати з тобою хлопців в охорону, ти ж пам'ятаєш, багато наших полегло тоді. То тишком, нікому нічого не кажучи довезеш камінь до коваля, гаразд?

То й виглядала Сілата далеко - де-що ворухнеться неочікувано, чи немає погоні, або засідки.

Далі по стежці є небезпечний брод через річку між пагорбами. Там і чагарник густий росте, і поворот звивистий до самого броду - добре місце для засідки. Безпечно проїхати це місце, далі до великого шляху усе як на долоні відкрито. Кожного видно здалека.

Вирішила Сілата зробити зупинку, щоб пересісти на свіжого коня і лишень раз уважно придивитись це небезпечне місце. Зараз, думає, заїду на пагорб, та й зупинюся. Раптом, за вершиною пагорба жінка побачила мандрівника біля стежки.

Чоловік привалившись спиною до каменя спав, склавши руки. Одягнений він був тепло, та й сонечко пригрівало. Видно було, що не змерзне.

Сілата була б рада ні з ким не зустрічатися й вирішила проїхати це місце, а зупинитися далі. Але чоловік розплющив очі і подивився на неї.

Побачивши жінку, він здригнувся, але підійматися став повільно. Сілата вже трохи далі проїхала, та й зупинилася. Ставши до незнайомця боком, вона дістала лук й стала натягувати тетиву.

Незнайомець, тим часом, піднявся і зібрав свої речі. Було, підійшов, але, побачивши лук, зупинився.

• Вітаю, матусю! - і, не чекаючи відповіді, продовжував. - Теплий нині день. Я до міста рушаю, але дуже рано вийшов, ось і вирішив подрімати. А ви теж у місто рушаєте?

Відповіді не було, та її і не чекали:

Мене звуть Бойко. Я ливарник. Був учнем у селищі, а зараз мандрую до міста до волхва сварожого. Відрядили мене переймати ковальську майстерність.

Силата тим часом натягла тятиву і злізла з коня. Тепер її можна було розглянути на весь зріст.

Зроста вона була, як для жінки, вище середнього, за чоловічими мірками – середнього зросту. У зимовому одязі виглядала крупно. Повернувшись до коня, почала знімати екіпірування з сідла і перекладати на змінного коня.

Бойко роздивився жінку і продовжив:

- Я навчився відливати мечі, крім побутового начиння. Тепер настав час відточувати майстерність балансування меча, а цьому може навчити лише волхв городища.

У голосі його почало відчуватися якесь побоювання. Бойко намагався здобути довіру Силати.

Вона ж, закінчивши приготування, скинула кожух на круп коня, заскочила на коня і, повернувшись до Бойка, вимовила:

- Стій тут і потримай коня.

Довіра, начебто, була отримана.

Під'їхала до трійки зубрів, стала на чолі і сказала: