Розділ 20

У квартирі було тихо. Навіть чайник мовчав, ніби розумів, що господиня не в гуморі для булькотіння. Ліна тримала грушку однією рукою, другою гортала серіали на екрані. Вибрала «Офіс», потім передумала. Потім знову повернулась.

— ЕМО, «Офіс» подивимось? — промовила вголос, ні до кого. — Я ніби в такому ж симпатичному дурдомі опинилась.

— Твоє робоче середовище менш токсичне, ніж у вищезгаданому серіалі, — відгукнувся ЕМО з динаміка напрочуд бадьорим для такаї години голосом. — Хоча рівень стресу у тебе сьогодні підвищений на 17%.

— Дякую, що нагадав.

— Бубудь ласка. — Він витримав паузу для драматичного ефекту. — До речі, про Мінотавра.

— Я не хочу про Мінотавра.

— Не про Мінотавра, — слухняно погодився ЕМО. — Та він і не єдиний, чий тиск сьогодні стрибав вище норми. У Темо теж.

— Я не хочу про Темо.

— Його емоційне тло: збудження, зніяковілість, сором, провина, бажання, — знову пауза. — І ще ніжність. Не знаю, чи це добре, але відсоток високий.

Ліна клацнула кнопкою. Серіал не вмикався.

— Ти аналізуєш емоції.

— Так. І хімію. Біологічну. Феромони, гормони, мікровирази. Між вами був контакт — це не інтерпретація, це дані. Ти й зараз зреагувала. Щойно я сказав «Темо» — пульс підскочив на шість ударів.

— ЕМО.

— Мої дані точні.

— ЕМО, — повторила вона і поклала грушку. Екран нарешті ожив. — Ти слухав пульс. Та не почув головного.

— Я все почув. Я чую більше, ніж ти, — спробував зіграти ображеного ЕМО.

Ліна не зважила.

— То що ж головне? — не витримав ЕМО.

Ліна вибрала улюблену серію і тільки тоді відповіла:

— Темо займається тобою вже рік. І мною.