Розділ 9

Зрештою Олег повів її до скляної переговорної з видом на місто. Тут точно не сховаєшся у свій закуток, все на виду. Невже сучасні офіси взагалі не беруть на роботу інтровертів? Ліні ставало все холодніше. Вона не зможе так працювати. Не зможе так бути. Завжди на виду. Байдуже, що ніхто на тебе й не дивиться, це різні речі — коли просто не дивляться і коли ти надійно захищений суцільними стінами.

У переговорній було... як в «Орвіллі». І стояв маленький кактус, а навколо столу були розставлені футуристичного вигляду стільці. Дуже ненадійні на вигляд.

Там вже розмістився ще один чоловік, на вигляд комфортніший, ніж Олег.

— Денис, — потиснув він Ліні руку. — Горовий. Юрист компанії і ваш друг відсьогодні.

— О, то це ти будеш мене хитрощами виманювати у Ліни, друже, — зашипів ЕМО.

Ліна втомлено, але з обережністю всілася в одне з тих дивної форми крісел. Воно виявилося на диво зручним, та все ж на єдиній нозі балансувало непевно.

Денис сів навпроти і спитав:

— Чому ЕМО такий хіт? Це не моя спеціалізація, тому хочу дізнатись буквально від його творця.

— Творчині, неук! — обурився ЕМО. — Ліно, тут самі сексисти.

Ліна взялася запихати неслухняне пасмо у пучок.

— Тому що він знає, коли запропонувати обійми.

— Але ж не обіймає?

— Ні. Але знає, коли потрібна підтримка, і не ігнорує таку потребу. Цього досить.

— І це масштабується? — зацікавлено спитав Олег.

— Обійми? Так, судячи з практики його адаптації до різних користувачів. Хоча ви можете спитати в нього самого.

— Я готовий, — сказав ЕМО. — Масштабуємо людське тепло по всьому ринку. Щоб обійматися.

Ліна усміхнулась, уявивши масове виробництво роботів-обіймашок, які самі знають, коли треба задіяти свою силу. Ткнула пальцем собі у вухо і сказала:

— Я тебе перепрошию на будильник. Ти такий самий нав'язливий і недоречний.

Олег кашлянув, а Ліна швидко додала:

— Він це може, але без мене його функції зведуться до стандартних ШІ.

Олег кліпнув, а Денис глибоко кивнув, демонструючи повну згоду. Та недовіра лише почала розростатись і скоро, мабуть, мала перерости у параною. Вона озирнулась на скляні стіни і уявила, як це місце ковтає її ЕМО як акула... немовлят.

— Ліно, твій пульс дев'яносто два удари. Ми летимо у Болгарію?

— Скоро познайомлю вас із керівником вашого напрямку, — Олег підвівся і вийшов з... з цієї скляної коробки. І пішов кудись далі, було видно.

— Угу, — сказала йому вслід Ліна. У ній вже наростала паніка і змішалась з тугою, а ЕМО у навушнику тихо заклацав, наче метроном, намагаючись відновити їй рівновагу.

Ліна пересіла ближче до вікна. Коліно сіпалось, але вона все ще трималась спокійно. Вона зможе добути тут принаймні цей день.

— У вас нетерпимість до корпоративної обстановки?

Ліна аж здригнулася. Вона зовсім забула про Дениса.

— Просто люблю м'якіші крісла, — відповіла вона.

— А я люблю стіни, через які не видно сусідів, — змовницьки підморгнув він.

Ліна скосила погляд.

— Наче нормальний, — сказав ЕМО, і вона кивнула.

— Говорите з ЕМО? — спитав Денис із справжнім захватом. — Це як мати друга, який завжди знає, чого ти потребуєш.

— Або надокучливого брата.

Вона давно не дивилась на двері, і обернулась лише коли Олег, що вже повернувся, промовив:

— Будь ласка, познайомтесь із керівником проєкту «ЕМО».

У кімнату зайшов керівник проєкту її ЕМО.

Темо.