Розділ 3

— Ти могла б гарніше вдягтися.

— Ти що це мелеш? Я спідницю нап'ялила вперше після захисту диплома через тебе! Взула лофери.

— Так, але ти вдягла худі. Спідницю нейтралізовано.

— І до чого це? Наче я маю успіх і в худі.

— Але лише у скуфів.

Ліна пирхнула в склянку, мало не розлила «Космічний глюк» навколо.

— Мабуть, у мене на лобі написано, що мені треба скуф.

ЕМО промовчав.

— Курва, — сказала Ліна.

— Чого це?

— Ти мав заперечити.

— Але ти привабила лише малозадовільних чоловіків, це факт. Інші, можливо, злякались.

— «Малозадовільних». Так, вилазка вийшла малозадовільна. Йдемо додому, любий.

— Ти так на мене дивишся, що я перевірив свою ширінку, — пролунав поруч голос.

— Йдемо, — сказав ЕМО. — Сьогодні улов був слабкий.

— Одна рибка — п'ять сантиметрів, а інші маленькі, — погодилась Ліна.

— Так, п'ять сантиметрів статистично мало, — підтвердив ЕМО.

Ліна на секунду замовкла.

— ЕМО, ти про що зараз?

— Про п'ять сантиметрів.

— А я про рибок.

— Справжніх?

— Так! Справжніх рибок!

— О.

Пошурхотів і продовжив:

— Тоді це дуже дивна відповідь на репліку про ширінку.

— Яку ширінку? — здивувалась Ліна.

— Ширінку, кажу, — сказав голос. — Перевірив, чи не розстібнута.

До Ліни дійшло, що хтось поруч говорить про ширінку. Причому дуже наполягає. Вона повернула голову і вперлася в трохи розхристаного нахабу із широкою усмішкою.

Вона помовчала, відмотала назад. Зрозуміла почуте і тільки тоді відповіла:

— Я на всіх так дивлюся.

— І ти ще жива? — незнайомець сів поруч і махнув бармену за пивом.

— Йдемо, Ліно. Він тикає, нас це не влаштовує.

— Тихо, — прошепотіла Ліна.

— Що? — перепитав чоловік.

Ліна так і дивилась на нього. Не могла відірватись. Просто тому, що йому, вочевидь, було надзвичайно радісно жити. Як щиро він усміхається, чому? Я ж можу послати прямо зараз, і що тоді?

— Це не тобі, — відповіла вона.

— Шкода. Я вже розмріявся, що ми раптом перескочили у фазу без слів.

ЕМО затріщав:

— Ліно, ми змінюємо підхід? Такому красеню дозволено й тикати?

— Мовчи, курво.

— Мовчу, — сказав хлопець.

Фліртує. Чорт. Що робити? Дотепного не придумала. ЕМО щось переписує в своїх алгоритмах.

— Маєш ім'я? — запитала вона.

— Темо.

— Це якесь тюремне прізвисько?

— Прізвисько. Але не тюремне.

— Жаль.

Він знову усміхнувся, а коли дали пиво, то підштовхнув кухоль до Ліни.

— Ти тут явно вперше, інакше б нізащо не замовила те пійло, — кивнув на «Космічний глюк». — Спробуй це.

— Пиво? Ти пригощаєш дівчину кухлем пива?

— Кухлем гарного пива.

— А сам не п'єш?

— П'ю, — він взяв її «Космічний глюк» і осушив рештки одним ковтком. Ліна скривилась. — То розкажи, дивна дівчино. Чому ти свердлиш усіх поглядом, наче таємний агент, який не дуже таємний?

ЕМО закінчив налаштування і зашепотів:

— Його пульс прискорився, він зацікавлений.

— Я дивилась не на тебе. І не на них.

Темо кивнув, наче так і думав.

— Та все ж чомусь ти тут.

— Друг порадив піти в бар. Когось знайти, — випалила Ліна.

— Ти проста, як пробка, — незадоволено повідомив ЕМО. — Маєш бути загадковою.

— Пішов ти.

— Це знову не мені? — спитав Темо.

— Точно.

— Ти знайшла тут багато кого. Та твій друг явно не вдовольниться цим. Можемо продовжити розмову у мене. Є чай. І диван.

— У нього є диван! - захоплено вигукнув ЕМО.

— І ліжко, — відповіла Ліна.

Темо подивився на неї дещо здивовано.

— Не виключаю, але ти надто поспішаєш. Такий суворий друг?

ЕМО зашурхотів:

— Я наполегливо рекомендую піти з ним. Не прогав! Я на гарячих лініях. Якщо це маніяк — допомога прибуде вчасно!

— Маніяк? — Ліна й не подумала про таку можливість.

— Добре, не йдемо до мене, — швидко відповів Темо. — Погуляємо. Я справді як маніяк — одразу до себе.

— Та я не до тебе! — різко обірвала вона.

Темо демонстративно стиснув губи.

— Ліно, спілкуванню треба було навчитися, — зауважив ЕМО, — перш ніж відкривати рота на людях.

— Гаразд, іду, тільки щоб ти заткнувся.

Темо кліпнув.

— Я не так і багато сказав. Це новий вид згоди?

— Це не тобі, — знову заявила Ліна. — Це довга історія.

— Я люблю довгі історії, — кивнув Темо, встаючи.