Розділ 2

Коктейль «Космічний глюк» на смак був як засіб для миття вікон. Не те щоб вона знала смак склоочисника, але, мабуть, схоже. Замовила суто за назву і одразу з підозрою втупилась на флуоресцентне світіння напою. Так і знала.

— Так і знав! — ЕМО зручно вмостився у неї у вусі в малесенькому навушнику. — Треба було брати «Криваву Мері».

— Це ж чому?

— Вона всім подобається. Принаймні, її замовляють повторно вже десятиліттями. А «глюк» — він і є «глюк».

— Ти правий, любий.

— Ліно! Маю до тебе розмову.

— Завжди.

— Так.

Він замовк.

— Забув?

— Я не забуваю. Не знаю, як підступитися. То делікатна тема.

— Ти це серйозно? Ти буквально відправив мене в бар шукати хлопця для... розрядки. Ти повна протилежність делікатності.

— Але ти називаєш мене «любий». От в чому проблема. У мене нема...

— Геніталій. Я в курсі, любий. Не хвилюйся, я не мрію про тебе самотніми ночами.

— Фух, — він вдав надмірне, сценарне полегшення. — А я так боявся тебе образити відмовою. То чому ж тоді ти не шукаєш хлопця?

— Ось же. Шукаю прямо зараз. А ти драму влаштував раптом.

В барі було людно. Ліна давно, роками справді, не ходила у подібні місця і ще раз впевнилась, що вони не для неї. Нудно, нецікаво і неясно, що робити. Та з погляду на інших відвідувачів — більшість із них почувались так само: щось шукали і нудьгували. За винятком компанії студентів, що галасували, хаотично переміщалися і реготали.

Брямкотехніки, мабуть. Середній курс. На першому так би не веселились на підході до сесії. На останньому вже розібралися б по парах і по роботах. Третій та четвертий — саме час веселитися.

Ліна свій диплом захистила лише минулої весни, та вже почувалася геть відірваною від них. Настільки ж, наскільки студенти вважали себе відірваними від старшокласників. Просто нова якість: дорослість.

— Що ти сказав?

Ліна отямилась. ЕМО вже мало не стрибав у вусі, привертав увагу.

— Не витріщайся на людей! Ти замислилась і втупилась то в одного чоловіка, то в другого. О, дивись, перший вже йде сюди. У нього надмірний рівень окситоцину. Висока напруга.

Ліна скосила очі, побачила пухнасту бороду і куртку з капюшоном і демонстративно відвернулась. Чоловік не дійшов.

— А от щодо цього? — прошепотіла вона.

— Показники стабільні. Схоже, він сумує. Можливо, за колишньою. Проблемний.

Тим часом вона стала явно розглядати присутніх, і це діяло як магніт.

— О-о-о, яка посмішка, — завив ЕМО при наближенні чоловіка з білосніжними зубами. — Як у рекламі.

— Ти на мене так дивилась, що я подумав: ну, або вона, або психіатр.

— Я і є психіатр.

Він розгубився, усмішка скривилась, зуби наче потьмяніли. Відійшов на інший бік стійки.

— Так ти себе не продаси, — прокоментував ЕМО. — Чоловіки бояться психіатрів.

— Я себе й не продаю, падло.

— Відчуваю образу, але не розумію контексту. Мене ж ти продаєш.

Вона пирхнула.

— Що було не так, Ліно, із цим чоловіком? Мені треба для статистики.

— Він «тикав».

— І що?

— І те. Мене це не влаштовує з першої фрази.

— Зрозумів.

Ліна озирнулась і зловила погляд молодого хлопця в спокійній, але трендовій куртці і з таким же обличчям.

— А цей?

— Ерекція тримається вже тридцять хвилин, хоча він ні з ким не говорить, просто сидить у кутку.

— Господи.

— Не виключено, що він чекає або сподівається. Чоловіки часом такі, Ліно. Тобі треба було спілкуватись з цим видом. Це природно, щоб знати... О, твоєї породи!

Наближався широкоплечий чоловік у джинсовці, абсолютно невизначеного віку. Могло бути і двадцять, і тридцять п'ять. ЕМО висловив ентузіазм, тому що на куртці була нашивка: «404». Хоча це могло означати будь-що.

— Ти так свердлиш мене очима, що я вже відчуваю себе хакнутим.

ЕМО пхикнув:

— Не з того почав!

Ліна зітхнула, поправляючи навушник.

— Це не я свердлю, це мій ШІ глючить, — відповіла вона. — Іди хакни когось іншого.

Чоловік засміявся, але пішов. Схоже, він все ж ближче до двадцяти.

— Цей був непоганий! Зі стабільним пульсом і харизмою. Ну, «тикав». Ліно, ти забула мету свого виходу в світ? Шукати стосунки!

— То була твоя мета. Я просто... гуляю.

ЕМО ставав наполегливішим.

Ще один підійшов з реплікою: «А ми точно не знайомі з Тіндера?», і ще: «Ти маєш дивовижно сумну ауру, хочеться в ній скупатись».

На останнє вона лише мовчки зробила глибокий ковток склоочисника. Навіть не скривилась.

— Середній рівень задоволення від такого — 11%, — сказав ЕМО. — Це гірше, ніж твоя вчорашня вівсянка.

— Вона була огидна.

— Можливо, причина — у співвідношенні молока і цукру.

— Можливо, причина в тому, що я сюди прийшла. Краще б пішла у зоопарк.

Бажання повернутися додому перемагало, та ЕМО намагався підтримати надію:

— Ти просто не дала шансу хлопцю з ерекцією.