8 (2)

Я розраховувала на те, що, виспавшись у теплому ліжку, вільному від усіляких там… Левів, зможу викинути його з голови. Але де там. Не встигла я зімкнути очей, як він одразу прийшов до мене уві сні. На щастя, я запам’ятала лише уривки, бо сон видався гарячішим, ніж я дозволяла б собі. Зранку щоки аж пашіли, подумалось, що не дарма у Лева було так холодно в ванній і вода крижана лилась.

Це щоб фантазії не розігравались.

Або щоб жінки, яких він водить до себе, не затримувались надто довго і поспішали втекти зранку до себе, під гарячу воду. Цікаво, як часто він запрошує представниць прекрасної статі додому? Те, що Лев мені розповідав про своє самітництво, навряд чи правда.

Він красень, звісно, за ним постійно в’ються дівчата, мов та лоза. Я б і сама… Але у нас ділові стосунки, і я їх не зіпсую.

Достатньо того, що я підписала папірці Чумаченка, а тепер не уявляю, як ми будемо виплутуватись з цієї халепи.

…Спустилась на сніданок я набагато раніше, ніж прокидалась зазвичай, і розраховувала, що там ще нікого не буде, але, на жаль, прогадала. За столом сиділа Ліля, пила свою ранкову каву, аромати якої розтікались по всьому будинку, і кинула на мене веселий погляд з-під лоба.

– Я за Вадимовим запрошенням, – одразу випустила колючки я. – Мене брат впустив. І я маю право іноді бувати в батьковому домі. І не треба мені казати, що тато давно мертвий, я в курсі!

Ліля закотила очі.

– Взагалі-то я в курсі, що Вадим тебе запросив, – Ліля виразно закотила очі. – У нас з чоловіком нормальні стосунки, Сабіно, і ми повідомляємо одне одному, коли збираємось когось запросити до будинку. Я теж запитую його, чи він не проти, щоб Лев тут був. І ні, Вадим ніколи не проти. Каву будеш?

– Ем… Так, дякую.

Вона підвелась, щось наклацала на кавомашині, підставила чисту чашку і спинилась біля столу, спираючись об нього стегном. Ковзнула по мені уважним поглядом і всміхнулась.

– Лев казав, ти зараз поступово звикаєш до роботи.

– Ви обговорюєте мою скромну персону?

– Чом би й ні? Я маю знати, як моя люба родичка справляється з рестораном. Особливо після того, як вона просила про позику.

– Яку мені ви так і не дали, – надулась я.

– Дали, просто я вручила ці гроші Левові, – відказала Ліля. – Сабіно, якби мені в двадцять чотири роки дали кілька мільйонів на клініку, я б профукала їх, десь неправильно витратившись на благодійність.

– Ага, дорослими справами повинні займатись серйозні дорослі люди, – я похмуро дивилась на каву, намагаючись ігнорувати Лілю, але не помічати цю жінку було просто неможливо. – Чому ти взагалі так рано не спиш?

– Мені в лікарню, операція сьогодні, – спокійно пояснила жінка. – І ти доросла людина, Сабіно, просто недосвідчена. Це нормально. І навчатися – теж нормально. Але твій покійний батько заробив так багато грошей, тому що не роздавав їх направо і наліво і зважував ризики. Мені здалось, що ви з Левом маєте спрацюватись, в нього є досвід у ресторанній справі. Витягнете бізнес вдвох – і чудово буде. Ну, а як ні…

– Витягнемо! – буркнула я.

– Бойовий настрій – вже перший крок до успіху, – підморгнула мені Ліля і обережно поплескала мене по плечу. – Твоя кава.

Я взяла чашку до рук, зробила перший ковток і з подивом зазначила:

– А вона смачна!

– Ну, так, а якою ще їй бути?..

– Ну-у-у… Гидкою? З сіллю? Мені здається, ти мене недолюблюєш.

Ліля заперечно похитала головою.

– З чого б то раптом? Ну, я була не в захваті, коли твоя матір почала морочити мені голову і лізти зі своїми претензіями, але… Життя – складна штука, – вона розвела руками. – А я волію розглядати тебе окремо від Марії. Ти ж не судиш мене по вчинках моїх батьків.

– Бо я їх не знаю.

– І не дізнаєшся, – Ліля скривилась, – вони просто жахливі, це так, до відома. Ну, але в цілому… – вона розвела руками, – я нічого не маю проти тебе. Зовсім. І тим паче нічого не маю проти свого брата. Якщо раптом ви вляпаєтесь в якісь проблеми, то розповідайте. Чи я, чи Вадим втрутимось і допоможемо.

У мене на язиці так і крутилась згадка про Чумаченка. Але що Ліля зробить, штраф за нас заплатить? Навряд чи Лев цьому зрадіє. Він не хоче свободи від договору такою ціною.

Я теж не хочу. Це неправильно.

Тож я запила всі свої надії вирішити проблему легко ковтком кави і сказала:

– Поки справляємось. Але якщо буде геть погано, я знатиму, що можу звернутись. Дякую.

– Будь обережна. Серед ділових партнерів буває багато козлів. Особливо коли мова йде про чоловіків, що задивляються на молодих дівчат. Як раптом хтось полізе, кажи. Знайдемо спосіб підрівняти роги йому.

Я мимоволі згадала Остера і свою матір. Вона навпаки штовхала мене в його обійми.

– Дякую, – буркнула я. – Поїду я на роботу…

Як би не було гірко це визнавати, але Ліля про мою безпеку подумала більше, чим моя рідна мама.

___