7 (3)

Я подивився на це хоробре – і дурне, дуже дурне! – кошеня, ледь стримуючи зачудування.

– Сабіно…

– Нічого не кажи. Не треба цих образ. Я сама впораюсь, тільки не називай мене дурепою і… Оце як завжди!

Але я замість відповіді простягнув до неї руки, прагнучи обійняти. Сабіна пом’ялась хвилинку, абсолютно шокована, а тоді пірнула в мої обійми, всілась мені на коліна і притихла, сховавши обличчя на грудях.

– Ти дуже сердишся?

– Скажено. Але одну тебе з цим не кину, – твердо сказав я.

– Бо ти не віриш, що я впораюсь, – промурмотіла вона геть розгублено. Це прозвучало майже як маніпуляція, але я вирішив, що Сабіна просто не знає, як ще себе поводити. Вона нагадувала перелякане пташенятко, що вперше зібралось у політ і потрапило у бурю.

Так, бурю цю воно зчинило самостійно, перед цим замовивши ураган онлайн, але що поробиш, всі ми припускаємось помилок. Я в юності теж багато чого коїв. Так, молодшим, ніж Сабіна зараз, ну але якщо вона в двадцять чотири роки ще не тямить, що не варто, не порадившись з партнером, підписи ставити, то доведеться навчати експромтом.

– Горе ти цибулеве, – я погладив її по голові. – Я не «не вірю», Сабіно, я знаю, що ти не впораєшся. Тому що ти не розбираєшся в меню, а люди, коли бачать слабину у начальства, намагаються одразу когось надурити.

– Ну от. Я просила не називати дурепою!

– Цього я не казав. Ти думаєш, я молодим не влипав в різні ситуації? Але зараз нам потрібно не в дитячі ігри грати, а подумати, що робити. І я же мушу попередити власника «Брава». Знаєш, як він зрадіє, якщо почує, що я погодився працювати на Чумаченка?

Судячи з того, як Сабіна виразно шморгнула носом, вона добре усвідомлювала, що це щойно був сарказм.

– Тобі не обов’язково це робити, – з натиском промовила вона, закрутившись в мене на колінах.

Маневр виявився дуже підступним, бо тілом пройшла хвиля жару. Я відчув, як починають горіти щоки, не те щоб від зніяковіння, але від такої близькості дівчини. Все-таки, Сабіна – красуня, і вона взагалі не усвідомлює, що виглядає її поведінка далеко не невинно.

З одного боку, я порадію, що її паскудне оточення зовсім дівчину не зіпсувало, але з іншого, було б дуже доречно, якби вона піднялась.

– Сабіно, якщо ти вже сидиш у дорослого чоловіка на колінах, то бодай не вертись, – нарешті , не стримавшись, видихнув я.

– Ой! – скрикнула вона, зриваючись на ноги, і густо-густо зашарілась. – Я… Це було дуже… Вельми… Ти міг сказати одразу!

– Я був дуже зайнятий тим, що тебе втішав. І, повертаючись до наших проблем з Чумаченком, якраз обов’язково. Ми витягуємо спільну справу. Тому я поїду туди, а тут собі на заміну тимчасово поставлю су-шефа. Ти їдеш зі мною в Карпати.

– Але хто ж тоді наглядатиме за рестораном?

– Ну-у-у… – взагалі-то можна було попросити Лілю призначити якогось управляючого, але я дуже сумнівався, що Сабіну це порадує. – У Валерії чималий доступ, решту вирішуватимемо дистанційно. Плюс, потрібно добрати команду. Офіціантів краще брати нових, а досвідчених залишати на місцях, все одно треба перевчатися під локацію. З кухарами радше навпаки. Коли там виїжджати? – я взяв договір до рук. – Гм-м-м… Ну, час ще є. Отже, я зараз же берусь за набір персоналу. А ти постарайся дізнатися від Чумаченка детальний перелік продуктів, вимоги гостей. Що там по веганах, алергіях, тощо, він уже в курсі? Наскільки це потрібно передбачити? Я не можу приготувати універсальне меню на всі випадки життя, це так не працює.

Якщо Сабіна і збиралась заперечувати, то, вислуховуючи мій план, тільки кивала. Потім, коли я взявся за мобільний, аби набрати начальство з «Брава», тихенько вислизнула геть.

…Як я і передбачав, власник мого попереднього ресторану відреагував криком та істерикою. Він терпіти не міг Чумаченка, і ці двоє довго мене ділили. Теперішній договір з «Брава» передбачав, що я можу обирати для роботи інші ресторани, але на словах ми домовлялися, що я постараюсь уникати конфлікту інтересів. От і уникнув.

– Тебе не звільнено тільки тому, що у нас підписане твоє меню, і перебудовувати все задорого, – відрізав чоловік. – Але врахуй, Леве, що при перегляді договору мої умови зміняться, і суттєво. Мене ці вибрики не влаштовують.

Він кинув слухавку, я ж лише закотив очі. Ну от, якщо не зможу вивести «Стрілу» на хороший рівень, то втрачу улюблену роботу. Підстрахуватись вже не вийде.

Шикарно.

Сабіні я цього не сказав. Але вона, зазирнувши до мене через годинку, вже й так побачила, що радості в погляді нема. Дівчина обережно підступила ближче, поставила поруч чашку з чаєм, який пахнув м’ятою на все приміщення, і поластилась об плече.

– Леве… Вибач, а? Я не хотіла, щоб так все вийшло, правда…