7 (2)

– Сабіно, – вкрадливо промовив я, не зводячи з дівчини погляду, – тобі не здається, що ти мала порадитися зі мною, перш ніж щось підписувати?

Вона закліпала. Потім зніяковіла.

– Ну, так, але пан Василь міг знайти собі інших виконавців…

Краще б знайшов.

– І я знала, що він завжди дуже гарно все оплачує, а нам потрібні гроші. Зрештою, «Стріла» у повній дупі, і де гарантії, що у нас з’являться клієнти у гарячий новорічний період? А тут гарантована виплата. Крім того, продуктами нас забезпечать, тобі залишається лише продумати меню і налагодити всі процеси. Але ж це не складно! Ти ж чудово готуєш! Хіба це буде проблемою?

На вустах дівчини сяяла щаслива усмішка, але вона поступово гасла. Очевидно, Сабіна, подивившись на мене, приходила до розуміння, що щось не так. Що саме, поки що для неї залишалося секретом, але секунди минали, я не робив «простіше» обличчя, і вона зрештою приречено спитала:

– Ти дуже сильно на мене сердишся? Я ж хотіла як краще! Я не розумію, що я зробила не так, Леве! Це через те, що я не порадилась?

– Краще б я сердився тільки через це! – чесно вигукнув я. – Послухай, Сабіно. Я пробігся по угоді, і вона передбачає, що ми десь беремо величенький штат і шуруємо всі разом в Карпати, тут залишаючи все… На кого? На чарівного духа-помічника?

Сабіна закліпала.

– Ох. Я про це не подумала. Але можна, напевне, пригальмувати роботу ресторану і виконувати роботу. Там солідні гроші…

– Простій ресторану – це теж солідні гроші. Це купа рахунків, виплата працівникам, які не зможуть нікуди поїхати, бо там не на повний штат замовлення. Вони ж не повинні в цей час піти кудись гуляти, правильно? Також ми будемо світити порожніми залами на увесь Київ, ми ж розташовані в центрі. Репутація «Стріли» останнім часом залишала бажати кращого, так вона полетить… В одне місце. Отже, Сабіно, що нам потрібно?

– Щоб тут продовжували працювати?..

– Ага. Саме так. А на два проекти нам не вистачить штату.

– Ну, – Сабіна кахикнула. – Ем… Там, звісно, сказано, що ми привеземо своїх людей, але ми можемо якраз винайняти їх під проект. Думаю, є люди, які погодяться поїхати на два тижні в Карпати.

– Припустимо. І припустимо, тут ми поки що працюватимемо в рамках старого меню, але я його спрощу і викину надто дорогі позиції…

– Але…

– Без але, – обірвав я Сабіну. – Не алекай мені тут, ти вже оце підписала! Ти знаєш, які у Чумаченка штрафи за відмову?!

Сабіна заперечно похитала головою. Я відкрив їй потрібну сторінку договору і тицьнув пальцем у пункт з відшкодуваннями.

Дівчина зиркнула на нього і стрімко зблідла.

– Тут, напевне, зайвий нуль…

– Ти ж це підписувала. Скажи мені, кошенятко моє, тут зайвий нуль?

– Ні, – пискнула Сабіна.

– Отож! – скривився я. – Ти питаєш, чим складно вигадати меню, якщо є продукти? Це нескладно, коли в тебе є перелік найменувань. Так, з певними труднощами, але впоратись можна. Проте тут ти повинна ще вписатися в кількість, аби не було такого, що у тебе в меню качка з морквяним пюре і трьома горошинками на декор, качку купили одну, моркви кілограм, а гороху тонна. Тямиш?

Веселощі Сабіни зовсім зійшли нанівець. Вона поступово усвідомлювала, у що вляпалася. Дівчина дивилась круглими очима то на мене, то на документи, і зрештою прошепотіла:

– Він просто пропонував дуже гарні гроші. Я Елізу Чумаченко сто років знаю, ми дружимо! Він не міг мене підставити…

Я прогорнув до етапу кошторису.

– Сабіно, це справді гарні гроші…

– Але не на таку купу людей, ага?

– Ні, це гарні гроші за таку роботу. Чумаченко заключає угоди чесно. Проте у нас нема ресурсів і часу, щоб зробити це все так, як слід. Ми підписалися під тим, чого не можемо виконати.

Сабіна опустила голову.

– Не ми. Я.

– Ну… Не я це сказав, – погодився я, важко зітхаючи.

Дівчина виглядала, мов мокре кошеня під косими краплями дощу. Вона зам’ялась, явно не знаючи, що робити, а потім закрила обличчя руками.

– Він не розірве договір без штрафу, якщо я йому подзвоню? – спитала глухо Сабіна.

– Ні. Це ж Чумаченко.

– Тоді… – вона набрала повні груди повітря. – Твоє прізвище не звучало. Залишайся тут і працюй з усім, що є. А я наберу штат з нуля і якось спробую викрутитися у Чумаченка. Впораюсь. Сама накоїла – сама і буду розгрібати!

___

Любі читачі, від сьогодні переходимо на щоденне продовження. Тепер будемо бачитися з Левом та Сабіною частіше!