7 (1)

Лев

Справ було достатньо і на трьох Левів, і навіть на десятьох, тож до четвертої вечора, коли Валерія запросила кількох майбутніх офіціанток на співбесіду, а потім – ще й двох молодих кухарів, хлопця і дівчину, я вже ледве волочив ноги. Але ж куди подінешся, доводиться працювати, аби потім мати нормальний дохід та вивести заклад на достойний рівень.

На все потрібен час і багато ресурсів.

Дівчина, запрошена на співбесіду, сподобалась мені одразу. Хлопця я не оцінив, якийсь він надто смиканий, проте, послухавши Валерію, все-таки вирішив не гнати його зопалу.

– Ми вам передзвонимо, – пообіцяв я, потискаючи юнакові руку.

– Правда передзвоните? – з надією поцікавився він. – А то так всі кажуть, а потім не дзвонять. А я буду сидіти біля телефона…

– Не хвилюйтесь. Я особисто зателефоную за кілька днів, – запевнила його Валерія, лагідно всміхаючись. – І якщо не зможу додзвонитися, то напишу в якомусь з месенджерів. Ви ж залишали контакти. Тому можна не стерегти телефон.

Хлопець аж засяяв, подякував їй куди сердечніше, ніж мені, і втік.

– Якийсь він смиканий, – промурмотів я.

– Просто недосвідчений, – знизала плечима Валерія. – Таке буває. Хіба це велике диво? Зараз багато людей мають проблеми з комунікацією.

– На кухні важливо вміти спілкуватися.

– Зате він готовий багато працювати.

– На словах.

– Мені він сподобався, а я ніби добре розбираюь в людях, – зітхнула Валерія. – От, наприклад, наш колишній директор по фінансам одразу здався мені лайном, і я була максимально права.

Я не втримався і спитав:

– А я?

Валерія трішки зашарілась.

– Ви дуже приємний чоловік, Леве Сергійовичу.

– Та можна просто Лев, я ж вже казав, – відмахнувся я. – І навіть на «ти». Нам ще разом купу часу працювати, встигнемо призвичаїтись одне до одного. Гм. А Сабіна? Що про неї скажеш?

Валерія мені подобалась. Не як жінка – хоча вона симпатична, але я не кручу романи на роботі, та й потягу до неї не відчував, – а як спеціалістка. І, як працівниця, вона могла сказати про Сабіну багато цікавого. А заодно й про себе, бо те, наскільки людина вміє стримуватись, показує, наскільки вона професійна.

– Про неї… – Валерія відповіла не одразу, спочатку пожувала нижню губу, явно роздумуючи, що сказати. – Сабіна Гнатівна непогана людина. Вона просто недосвідчена. Дуже недосвідчена. Але, я думаю, зараз вона хоче навчитися і набратись цього досвіду. Якби ще вміла трохи слухати… – Валерія почесала потилицю. – Не зрозумійте мене неправильно, я не повинна так казати про начальство, але нам всім дуже пощастило, що ви сюди прийшли. Сабіні Гнатівні потрібна опора і час, аби взяти в руки контроль над власним бізнесом. Пан Стрельбицький раніше і близько її до роботи не підпускав, а потім цей дивний заповіт… Ну, не дивно, що наш фіндир вчворив оте, що вчворив. Він просто відчув слабину. Проте! Я думаю, ми все-таки поладнаємо з Сабіною Гнатівною, і ваш досвід та її… Свіжий погляд дадуть гарний ефект.

– Ага, – кивнув я. – Що ж, не буду сперечатися… Де Сабіна, до речі?

Валерія роззирнулась.

– А. Здається, вона поїхала з подругами.

– Відпочивати?.. Чи щось трапилось?

– Як мені здалось, вони обговорювали справи. Проте я не прислухалась, не маю такої звички… Леве Сергійовичу?

– М?

– Може, ми все-таки візьмемо цього хлопчину? Ну хороший же. Невпевнений в собі, але знання має, досвіду теж трошки є. Навчиться.

– Я подумаю. Якщо знайдеться для нього робота, то візьмемо, – пообіцяв я Валерії. Думав поцікавитись, чому вона так раптом прикипіла до незнайомого молодика, але в цей момент Сабіна фурією влетіла у ресторанну залу.

Валерія явно вирішила, що вона буде за цієї розмови зайвою, бо вислизнула з зали. Сабіна впала на її місце і, важко дихаючи, заявила:

– Я знайшла спосіб заробити гроші. Дуже багато грошей. Вау як багато! Похвали мене. Я молодець?

– Ти молодець,– повторив я слухняно, – але, Сабіно, я б хотів все ж почути, звідки ти приїхала і що за спосіб знайшла.

– Ти чув про Василя Чумаченка?

– Та хто ж не чув… А що з ним? – я напружився. Пан Василь – персона специфічна. Свого часу він кликав мене працювати, але я не хотів покидати «Брава». У Чумаченків дуже суворі договори. Вони чесні, але крок вліво, крок вправо – і там такі штрафи… А я все ж свого роду митець і не хочу, аби мене аж так обмежували.

– Я підписала з ним угоду! – задоволено повідомила Сабіна. – «Стріла» два тижні обслуговуватиме його готельний комплекс у Карпатах. От! – і поклала переді мною чергову сумнозвісну угоду з Чумаченком.

Я ще не читав її, але вже знав: ми влипли…