6 (2)

Кілька хвилин я взагалі не сумнівалась у своїй майбутній перемозі, але чим далі, тим більше непокоїлась, чи не зробила я велику дурницю. Лев – чоловік досвідчений, і він же не дарма так підступно усміхається і зиркає на мене щосекунди… Але ні. Напевне, це він так реагує, бо намагається змусити мене відмовитись від суперечки.

Нехай краще подумає над тим, який саме десерт робитиме. Треба розказати йому, що я люблю.

Думалось мені найкраще в душі, і я, ввімкнувши воду, спробувала пофантазувати, яку саме страву загадаю. Хочу, щоб там була полуниця! Але це, напевне, взимку дуже дорого і не вельми смачно. Можливо, якісь домішки? Але Лев не погодиться, він готує тільки з натурального. Гм, а що, як додати туди меду? Це алерген!

Як складно все на клятих кухнях… але я запишалась, що здатна думати наперед, враховувати різноманітні нюанси, критично важливі для управительки ресторану. Виправляюся. На початку я взагалі всі ці речі не могла враховувати, страшенно губилась і почувалась ідіоткою щоразу, як мені показували рецептурні карти. Проте все змінюється.

Лев повинен мною пишатися.

Наступний виток думок про десерт так і не стався, бо клята вода, яка ще мить тому була тепленькою, хоч і не такою, як я люблю, раптом перемкнулась на крижану. Я з вереском відстрибнула від струменів душу, а вже за мить Лев пошкрябався в двері.

– Не здумай заходити! Я не вдягнена! – вигукнула я.

– Ти не впала? Ціла?

– Ціла! Чому у тебе в душі така крижана вода?!

– Напевне, комунальники знов напортачили і відрубили. У нас таке частенько буває.

– Скажи їм, щоб ввімкнули! Я ж не можу домитися!

– Сабіно, як ти це собі уявляєш? Її повернуть в кращому випадку до вечора, якщо взагалі сьогодні. І на цьому тижні.

– То підключи щось. Якусь нагрівачку! У тебе така є?

– Якщо ти про бойлер, то ні, нема. В ньому не було потреби, я нормально ставлюсь до контрастного душу. Ліля теж, коли вона у мене лишалась, але це вже давненько.

– Твоя сестра така ж неадекватна, як і ти! – пискнула я водночас обурено і перелякано. – Що ж мені тепер робити? Я тут зовсім змерзну!

– Я можу підігріти воду в чайнику і розвести, але, боюсь, це буде занадто довго.

Мені довелось змиритися і швидко змивати з себе піну тим, чим є. Вибравшись з душової і наспіх витершись рушником, я натягнула на себе цілих два халати і кинулась перевдягатися до кімнати. Але навіть в светрі, шерстяній спідниці та колготах на хутрі тремтіла. Лев накинув мені на плечі плед, поставив тарілку з гарячим сніданком і приготував чай.

– Ось, їж, це допоможе. Пробач, я не знав, що гарячу воду відрубить, цього разу нас не попередили. У міської влади сім п’ятниць на тижні.

– Угу, – вистукуючи зубами мелодію, очевидно, доречну для снігової королеви, я швиденько схопилась за чашку з чаєм і зробила великий ковток. Мало губи не обпекла, зате бодай трішки зігрілась. – І коли її ввімкнуть, ти дізнався?

– Так. В п’ятницю.

– Але ж сьогодні понеділок. Що робити п’ять днів? Не приймати душ?

– Грієш воду в чайнику, потім розводиш в каструлі… Ну, вибач, я справді нормально ставлюсь до холодної води, тому не маю бойлера.

– А ти можеш, я не знаю, якось швидесенько його поставити? – без надії сподіваючись, спитала я, але Лев дуже очікувано заперечно похитав головою. Ну звісно, як заманювати мене до себе і обіцяти гостинність, то він перший, а як нещасний бойлер поставити, то одразу я можу на нього не розраховувати.

Проте вголос я цього так і не сказала. Натомість допила свій чай і зазначила:

– Думаю, мені потрібно пошукати житло деінде. Без гарячої води жодна дівчина стільки не витримає. Якщо, звісно, ти не влаштуєш кращі умови…

– Пробач, – Лев розвів руками. – Думаю, на вулиці ти не залишишся. У тебе явно є в запасі кілька запасних варіантів.

– На що ти таке натякаєш?

– Та Ліля розказала, що Вадим запрошував тебе до них. І вона, до речі, не проти. Тому я дуже сподіваюсь, що ти поїдеш до брата, а не… Деінде.

– Пф. Так, звісно, я поїду до брата, – запевнила я чоловіка. – Куди ж іще!

Не шукати ж мені укриття в будинку, за який я не сплатила оренду! Та й зараз поруч з мамою я навіть дихати не хочу. Пішла вона… До свого клятого Остера.

– Ну що, їдьмо на роботу? – запропонував тим часом Лев. – Сьогодні буде багато справ, заодно, можливо, почнеш виконувати умови суперечки.

– Ага, – рішуче кивнула я. – Їдьмо!