6 (1)

Сабіна

Лев був теплим, навіть не так, гарячим, мов справжній великий муркітливий котисько. Руки його лежали у мене на талії, я притискалась спиною до його грудей. Можливо, якась інша дівчина пищала б щось про те, що це шалено непристойно, але насправді я б з задоволенням скористалась ситуацією. Гарний він, зараза. Фігура така, і шкіра ця розпечена, так і хочеться торкатися. Якби ще був не таким уїдливим, взагалі чудово.

Я крутнулась в його руках і у світанковій сірості погладила по щоці.

– Ти відпускаєш бороду? М-м-м, мені подобається, так ти виглядатимеш ще більш мужньо, – похвалила я Лева хитрим задоволеним тоном і навіть не здивувалась, коли він у відповідь заявив:

– Не переживай, я обов’язково поголюся, просто зараз. У шеф-кухаря не повинно бути ніякої бороди.

– Чому?

– Тому що ти не хочеш цієї бороди частини знаходити у своїй їжі, і це було не питання, а ствердження, – рішуче відповів він.

– Знаєш, у деяких ресторанах і тарганів подають, – я грайливо погладила його по колючій щоці.

– Повір мені, навіть тарганячих вусів там нема, не те що потенційної рослинності кухаря. Тому ні, ти можеш вмовляти мене скільки завгодно, але навіть заради твого естетичного задоволення я не стану відрощувати кущі на своєму обличчі. Хіба що мені знов доведеться працювати цілодобово, не маючи можливості відлучитися.

– Провокуєш взяти якесь чималеньке замовлення, так? – хитро поцікавилась я. – Треба задуматись над перспективами цієї затії.

– Ну задумайся, задумайся, – легко погодився Лев. – Буде добре, якщо ти знайдеш нам щось таке, але після того, як ми розберемось з дірами у штаті.

– Здається, в суботу всіх вистачало, хіба ні?

Лев зиркнув на мене так, ніби я прилетіла з іншої планети.

– Там було кілька людей, що вийшли рівно на один вечір, і навіть з їх врахуванням на повноцінне функціонування «Стріли» не вистачить. Крім того, гроші у мене, звісно, є, але я не планую витратити їх всі за один день, підіймаючи до неба зарплату ображеним працівникам. Ми можемо дозволити собі подвійну ставку за зміну у критичному випадку, як з ювілеєм Отамановської, але не на регулярній основі.

Мій гарний настрій почав стрімко псуватися. В суботу все пройшло добре, якщо забути про Остера, і мені здавалось, що порятунок ресторану не за горами. Треба тільки руку простягнути, і все саме собою вийде. Чарівниця Сабіна врятувала сімейний бізнес! Гаразд, не без допомоги чарівника, але я й не казала, що збираюсь забирати собі всі Левові лаври, я зовсім не проти, щоб і йому дісталась дрібка слави, чом би й ні?

Однак, на жаль, зараз мрії перетворилися у пил.

– Невже вони не погодяться повернутись на нормальну зарплату? Не так вже тут, у нас, і погано працювалось, – обурено фиркнула я. – Хороша робота, щоб ти знав!

– Деякі люди по три місяці не отримували зарплатні, – нагадав мені Лев.

– То що я могла зробити, я ж не сама в себе ці гроші вкрала! І не спеціально наймала того придурка, аби він наробив халепи!

– Не спеціально, – м’яко промовив Грозевич, сідаючи на ліжку, – проте могла краще простежити за своїм фінансовим директором, а ти навіть до поліції не звернулась.

– Звідки я мала знати, що це треба робити…

– Сабіно, зазвичай це доволі загальна інформація.

– Припини мене засуджувати!

Він закотив очі.

– Та припиню, – погодився Лев, – але ти повинна розуміти, що працівники не будуть радісно стрибати тобі на шию і пищати від задоволення, якщо ти помахаєш перед ними грошима і знову покличеш на роботу. Багато хто ображений. Нам доведеться підібрати нову команду.

– Це не має бути складно.

– Сподівайся! Репутація у нас не дуже, – прокоментував Лев. – Мало того, треба, щоб люди увійшли в курс справи, випрацювали навички, якщо це будуть новенькі, просто звикли до ресторану.

– Що там звикати! Ну, я ще розумію кухарі або кондитери, у вас не повинні руки з одного місця рости, але що складного в роботі посудомийки чи офіціантки? Форму вдягла і поскакала, – знизала плечима я. – Головне щоб ноги не боліли. Нема там до чого адаптуватися.

Грозевич виглядав сердитим.

– Не кажи про те, чого не пробувала.

– Пф! Я б впоралась на кожній з посад! Окрім хіба що кухарських. І то! Ну, шефом бути не змогла б, але виконавцем – та будь ласка.

– Серйозно? – вигнув брови Лев.

– Так! Можемо закластися.

– На що?

– На що хочеш, бо я однаково виграю. А якщо я виграю, ти… Ти… – я примружилась. – Публічно перед всіма скажеш, що я найкраща працівниця. От. І приготуєш десерт на мою честь, введеш його в меню і назвеш «зірка Сабіна».

– Друга суперечка за такий короткий термін? Згода, – фиркнув Лев. – Якщо ти зможеш впоратися з усіма професіями в ресторані, доречними для дівчини без кулінарного диплому, буде тобі зірка Сабіна і все на світі.

Я самовпевнено потиснула йому руку.