5 (3)

Я заніс Сабінину валізу до кімнати, і поки вона пішла мити руки до ванної, швиденько роззирнувся, аби переконатись, що вдома не надто брудно. Взагалі-то я уважно стежив за порядком, ще з дитинства не любив сміття, але побачив, що светр не на місці, шафа лишилась відчинена… Недоліки життя на самоті.

– Ти голодна? – спитав я Сабіну через двері ванної. – Я приготую тобі щось.

Вона визирнула назовні.

– В тебе суміщений санвузол? – перепитала трохи стривожено дівчина. – Один? Ні, ну якщо жити самому, то, напевне, нормально… Але тут тільки душова, нема ванної… Нема джакузі…

– Сонце моє, – гмикнув я, – у більшості людей нікуди запхати ванну, джакузі, душову кабіну і ще туалет. У мене тут всього сорок дев’ять квадратних метрів.

– А це мало, так? – уточнила Сабіна. – Ти не думав купити квартиру згори і прорубати другий поверх?

– Тоді мене порубає місцеве ОСББ. Це ж несучі конструкції, з ними не можна абияк вчиняти. Крім того, там згори не моя квартира.

– Не уявляю, як можна так жити, – буркнула дівчина. – Тобі не тісно? Ти ж високий! А стеля тут… Таке собі.

– Підозрюю, що в приватному будинку була б краща, але мене все влаштовує. Колись та й переїду.

– У пентхаус?

– В тебе точно завищені очікування стосовно зарплатні шеф-кухаря у «Брава». В «Стрілі» так багато платили? Хоча що це я. В «Стрілі» не платили зовсім.

Сабіна вислизнула з ванної і роздратовано штурхнула мене.

– Це був заборонений контраргумент, – пробурчала дівчина.

– Це ж бо чого?

– Тому що він мені не подобається.

– Не впевнений, що критерії заборонності визначаються саме таким чином… – промурмотів я. Дівчина виразно закотила очі.

– Критерії мої, як хочу, так і встановлюю.

– Тоді я абсолютно точно не повинен їм відповідати.

Сабіна насупилась. Вона вперлась спиною в стіну, з викликом дивлячись на мене знизу вгору, і заявила:

– Ти спеціально провокуєш! Хочеш, щоб я роздраконилась. Треба і мені також тебе дражнити, – дівчина подалась вперед і обвила мою шию руками. – Розкажеш, як насправді треба приручати Лева?

– Люба моя, мені невигідно це розповідати, – фиркнув я. – Ну, у нас є кілька варіантів, можливо, тобі один з них впаде в око… Перший: почати якісно працювати. Другий: почати дуже якісно працювати…

– Не дивно, що ти холостякуєш, – Сабіна грайливо дряпнула мене нігтями по щоці і відступила. – З такими-то підходами до зваблення дівчат. Якщо тобі подобається тільки те, як хтось працює, то з таким збоченцем ніхто не захоче мати справи.

– Пф, ти думаєш, мало дівчат-трудоголіків на світі? Я зустрічав дуже багато амбітних жінок, і, між іншим, вони тільки раді тому, як я дивлюсь на кар’єрне питання.

– Божевільні.

– Анітрохи, – я весело похитав головою. – У них, гм, інакші пріоритети, але це не означає, що їх пріоритети неправильні.

– Думаєш, неправильні мої?

– Хтозна, хтозна. Ти свої ще не озвучила.

– Може, я заміж за принца хочу.

– От бачиш! Ти вже знайшла собі купу роботи на голову! Бо, наскільки мені відомо, дружини принців вельми зайняті персони, у яких гора справ і дуже багато різноманітних специфічних завдань. Що ж, майбутня принцесо, можливо, ти розкажеш мені, що хочеш на вечерю?

– А які є варіанти?

– Можу гречку зварити. Можу салат з куркою зробити. Або щось солодке…

Сабіна зітхнула.

– Калорії…

– Ти рахуєш калорії?

– Ну звісно. Треба дбати, щоб постійно був дефіцит…

Я скептично оглянув Сабіну. Як на мене, дефіцит калорій – останнє, що їй потрібно.

– Ти худенька, звідки ти сили братимеш, якщо постійно сидітимеш на дефіциті калорій і строгій дієті? Треба ж про здоров’я думати. От скажи мені, ти хочеш їсти?

– Хочу, але ж не можна.

– Треба! Пішли.

Сабіна спробувала посперечатися, але, коли я витягнув курку з холодильника і взявся її маринувати, швидко змінила свою точку зору і більше не чинила спротиву, тільки сиділа і облизувалась. Відпустила кілька коментарів про поганеньку газову плиту, які я пропустив повз вуха, зате на готовий салат накинулась як з голодного краю.

– Дивись, розкормиш, не подивиться на мене жоден чоловік, і будеш мусити сам одружитися зі мною.

– М, то ти вже згодна жити зі мною і в горі, і в радості, і в хрущовці? – жваво поцікавився я, придивляючись до неї – що ж скаже у відповідь?