4 (4)

Лев витріщився на мене, мов на божевільну, потім дуже важко зітхнув, і я вже на цьому етапі втямила, що сказала щось не так.

– Сабіно, – обережно промовив він, – можливо, ти і звикла до того, що, гм, з такими питаннями допомагає служба безпеки. Напевне, у твого батька справи вирішувались саме так. Проте у мене такого впливу немає, і, якщо ти хочеш спіймати людину, що вкрала у тебе гроші, бодай спробувати це зробити, тобі потрібно написати на нього заяву.

– Не говори зі мною, наче з ідіоткою!

Виразний Левовий погляд говорив прямо: ідіоткою він мене зараз і вважає, притому ледь стримується, щоб прямо в очі про це не сказати.

– Ну, досвіду тобі не вистачає, – зрештою обрав він проміжний варіант, – тому я намагаюсь м’яко направити тебе у потрібне русло.

– Угу, – буркнула я. – Так і кажи, що я недолуга істота, яка за власними грошима не встежила.

– Це поки що ти сама про себе кажеш, а не я про тебе, Сабіно.

Я нервово пожувала нижню губу, а тоді тихенько спитала:

– То що, таки треба звертатись у поліцію? А ти не можеш попросити якось Лілю, щоб вона тейво, ну, по своїх каналах? Я не думаю, що поліція справді щось там шукатиме. Це ж… Вони зазвичай такі недолугі!

– Ти бодай раз мала з ними справу?

– Не раз! І зазвичай все вирішувалось грошима.

– Я не в тому сенсі, чи доводилось батькові за хабар тебе звідкись витягати, – суворо зиркнув на мене Лев, і я відчула себе ще більш дурною та неповноцінною. Здається, доречно відповідати я досі не навчилась, тому розмова і нагадує американські гірки. – Окей, Сабіно, я подзвоню Вадимові і попрошу його зайнятися цим питанням.

– Дякую, – видихнула я, радіючи, що мені не треба ще й цим займатися. – Бодай одна проблема з голови. Я… Ти не думай, що я дурна!

– Я так не думаю.

– Ой, не бреши. Але у мене зараз просто складний період.

– Щось трапилось?

– Окрім того, що я мало не профукала ресторан? – невесело гмикнула я. – Трапилось, на жаль. Пам’ятаєш мужика, якого ти від мене відігнав?

– Ще б пак.

– Ну от, мама сьогодні намагалась вмовити мене прийняти його «спонсорську допомогу», – я намагалась говорити весело, але голос все одно тріснув, і назовні проглядав біль вперемішку з люттю. – мовляв, не можна крутити носом від шансів, які самі падають тобі у руки і всяке таке. Але чомусь мені не надто радісно від цього… Шансу, знаєш. І приймати його не дуже хочеться. Тому я послала її до біса, набила всю машину своїм одягом і тепер не маю де жити.

Лев обережно поплескав мене по плечі.

– Мені дуже прикро. Я можу тобі чимось допомогти?

– Та чим? Впустищ мене в свою квартиру?

– Ну, якщо тебе влаштує, то впущу.

Я остовпіла.

– А що за це треба робити? – обережно уточнила у нього. – Ну тобто, я вже один раз подумала трішки не те, що ти просив, тож… прибирання? Сніданки у ліжко?

Лев дуже скептично подивився на мене.

– На скільки ти вмієш готувати по десятибальній шкалі, якщо одиниця – це мінімум?

– Е-е-е… На мінус сотню?

– Так отож. Ні, тут ніяких вигод. Просто у тебе проблеми, і я запропонував допомогу. Нормальна практика, кажуть, деякі люди так чинять.

Я трошки нервово захихотіла, а тоді зависла, зрозумівши, що він це цілком серйозно. Лев взагалі не з тих, хто жартує про допомогу. Він за один вечір вмудрився витягнути замовлення, з яким ми усім рестораном катастрофічно не справлялися, і взагалі… Ще трішки, і я назву його своїм рятівником, ясним сонечком, що піднялось на обрії мого паршивезного життя.

Правда, раніше я не вважала, що у мене все так погано. Може, не тямила, що насправді довкола мене відбувається.

– Я буду дуже вдячна тобі, якщо впустиш мене на ніч, – обережно промовила я.

– Але це не означатиме, що я на роботі зменшуватиму тобі завдання і ставитимусь якось по-особливому.

– Ти всіх колег водиш до себе в квартиру?

– Тільки тих, у яких трішки пришелепкувата рідня, – всміхнувся Лев. – Ну, коли ти вже тут, ходи-но, обговоримо кухню.

Я взагалі-то не планувала сьогодні працювати, але вирішила не бісити Лева і справді рушила слідом за ним. Тепер бажання приручити цього чоловіка стало ще більшим. Правда, не тільки заради помсти. Просто мене вперше в житті відвідала думка, що він може бути тим самим прекрасним принцом, якого варто шукати кожній. Гарний, руки з правильного місця, допомагати готовий…

Мама б вже писала план по його звабленню, але цього разу мені геть не хотілось нагадувати її, тому я звеліла собі поводитись нормально. Скільки зможу.