4 (1)

Сабіна

Від однієї згадки про ювілей Василини Отамановської, що ми провели в суботу, у мене гуділи ноги. А ще мурахи бігли по шкірі від згадки про Остера. Коли він поліз до мене, я чітко зрозуміла дві речІ: навіть якщо знайду гроші, Давида все одно цікавитиме зовсім інше, і він до мене однаково полізе, і… Навряд чи я справді матиму достатньо грошей для погашення оренди.

Я дозволила собі викреслити ці думки геть з голови, коли пізно ввечері поверталась додому, просто залізла у ліжко і лягла спати. В неділю ж прокинулась ближче до обіду з важкою головою і спустилась донизу, кутаючись не у звичний коротенький шовковий халатик, а у ковдру.

Мама подарувала мені несхвальний погляд.

– Сабіно, подивись тільки, як ти виглядаєш… Що це за гніздо на голові? Жінка повинна завжди виглядати гарно.

– Я в себе вдома.

– І що? А якби у нас були гості?

– Хто, наприклад, Остер? – похмуро спитала я у неї. – Так перед ним я взагалі радо вдягалась би в скафандр, непрозорий і броньований, аби він точно не міг мене розгледіти. І не міг торкнутися.

Мама осудливо зиркнула на мене.

– Ти надто… Гостро дивишся на це питання, – зазначила вона. – Варто переглянути своє ставлення, якщо ти дбаєш про свій добробут, моя люба.

Гарний натяк на те, що я все-таки змушена буду прогнутися під умови, які надиктує мені цей огидний чоловік.

Замість відповіді я залізла на диван, загорнулась в ковдру міцніше. Мама принесла мені смузі, але я подивилась на зелену рідину, бридливо скривилась і вирішила, що його не питиму. Досить з мене корисного, правильного харчування, не хочу навіть в рот брати. Якщо мамі до смаку, то вона може сама насолоджуватись цим напоєм богів.

– Нам з тобою треба серйозно поговорити, – мама сіла поруч і зробила ковток свого смузі. – Стосовно нашого будинку. Остер знову дзвонив зранку. Він розказав про вчорашній інцидент в ресторані, і я дуже засмучена…

Я подивилась на маму, навіть не приховуючи надію. Невже вона зараз стане на мій бік і скаже, що він поводився, мов те лайно?

– Тим, що моя донька не вміє поводитись так, як личить дівчині з її статусом. Тобі варто було спинити цього нестерпного хама!

– Я намагалась, – прошепотіла я, – відштовхнути його, але він не слухав і все одно ліз. Цей Остер…

– Остер? Любонько. Я маю на увазі брата того стерва, Лілії Грозевич. Як тобі взагалі прийшло в голову мати з ним справу, не уявляю… Але, у всякому разі, якщо вже так склалось, нехай, але ти повинна оберігати себе в подальшому і…

– Чекай, – обірвала я матір. – Чекай, ти зараз кажеш, що я неправильно поводилась, бо дозволила Левові стати на мій захист?

– Ти дозволила йому викинути з ресторану поважну особу, твого можливого спонсора.

– Він пропонував не в ресторан вкладатись, а зі мною в ліжко!

– Сабіно…

– Мам! – я знов вибухнула, згадавши, з ким маю справу. – Тобі не соромно? Якщо ти так хочеш спонсора, то могла б шукати його самостійно, знаєш!

– Твій батько подбав про те, щоб до мене не надто поспішали пілходити, – роздратовано відказала вона, ніби це було єдиним, що її спиняло. Та може й було, зараз я вже не мала надто великих надій на свою матір. – Завжди казала, що він був жахливою людиною… Гаразд, зараз не про це. Сабіно, ти розумієш, що Остер викине нас з будинку завтра?.. На твоє щастя, я вмію правильно розмовляти з такими чоловіками, і він піддається моїм чарам. Я вмовила його приїхати до нас завтра зранку. Я поїду у справах, а ти залишишся з ним вдома одна, поводитимешся, як слід, і поясниш, що ми – леді, що потрапили в складну ситуацію, і нам зараз конче необхідна його допомога.

Я могла собі уявити, як, на думку матері, проходитиме те вмовляння.

– Ні.

– Що? – вона закліпала.

– Не буде цього, – відрізала я. – У мене нема грошей, які б я могла йому дати, оренда цього будинку надто дорога, щоб я витягнула стільки коштів з бюджету ресторану, – і просити у Лева після всього, що він побачив, не хотілось точно. Мені хотілось зберегти хоч трошки ілюзію, що він дійсно не проситиме нічого, окрім виконання службових обов’язків.

Може, такі чоловіки і існують?

– Сабіно, мова йде не про гроші…

– Можеш не пояснювати, я втямила, про що йде мова, тільки слухати тебе більше не збираюсь, – відрізала я. – Залишайся сама, можеш особисто просити Остера про спонсорство. Ти якраз його вікова категорія. А я збираю речі і звалюю звідси.

– Сабіночко…

– Це не обговорюється. Удачі, мам. Заодно використаєш жіночу енергію, яку так старанно прокачувала, для чогось же вона тобі потрібна, – фиркнула я. – Зачаровуй Остера, як хочеш, а донька Гната Стрельбицького ніколи жалюгідною утриманкою не буде.