3 (4)

Обличчя Сабіни відображало абсолютний шок. Вона навіть не кліпала, дивилась на мене, витріщивши очі, і важко хапала ротом повітря. Потім прошепотіла:

– Чекай, чекай… Ти хочеш сказати, що ти не хотів затягнути мене до… Ти не натякав на те, щоб я стала твоєю… О Господи, – її щоки зарум’янилися, дівчина явно згорала від сорому. – А я вже було подумала, ти так це сформулював…

– Невдало, згоден. Треба було говорити інакше. Пробач, – щиро відповів я. – Мені й в голову не приходив такий варіант.

– Господи-и-и-и, – Сабіна притиснула руки до щік. – Ну так. Я мала подумати, що брат Лілії Грозевич ніколи з такою, як я, навіть в одному полі…

– Так, Сабіно, стоп, – швиденько перервав я її. – Ми зараз говоримо не про мої симпатії, а про мої принципи. Ти приваблива дівчина…

– Тільки не для тебе.

– Ти і для мене приваблива дівчина, хоча маєш паскудний характер, – швидко обірвав я її. – І якщо раптом я вирішу, що ми з тобою не повбиваємо одне одного, просто опинившись десь удвох, я з задоволенням гукну тебе на побачення. І ти можеш погодитись, сказати що подумаєш, відмовитись, і це жоднісіньким чином не вплине на те, що буде з рестораном.

– Але якщо я тобі не подобаюсь в такому сенсі…

– Сабіно.

– Гаразд, якщо я тобі подобаюсь, але ти не чиниш так з жінками, – швидко роздратовано виправилась вона, – то нащо ти взагалі у все це вліз?!

– Бо я хотів собі ресторан, і мені у «Брава» мало роботи, – чесно відповів я. – Мене там бренд-шефом зробили і сказали, що я забагато працюю на кухні, і я вирішив знайти собі ще інше місце. Це нудно – лише вигадувати меню. Я обожнюю готувати, навіть якщо дуже втомлююсь.

Сабіна нервово захихотіла.

– Леве, ти в курсі, що ти абсолютно прибацаний чоловік, так? – спитала вона пошепки. – Ти вклав купу грошей у мій не надто успішний бізнес, щоб більше працювати, серйозно?

– Ага.

Вона подалась вперед і рвучко мене обійняла. Я здивовано застиг на кілька секунд, а тоді обережно пригорнув Сабіну до себе, намагаючись її заспокоїти. Дівчина відверто тремтіла, і мені хотілось захистити її, не дозволяти нікому завдати їй шкоди. Це ж донька Гната Стрельбицького, вона мала вирости самовпевненою і гоноровою! Як так вийшло, що вона допускає стосовно себе думку, що її будуть просто використовувати, ставити їй такі умови?

Я, звісно, знав, що Стрельбицький паскуда, але не здогадувався, що у нього були аж такі проблеми з вихованням доньки. Хоча, враховуючи інші «видатні» факти з його біографії, то радше я погано подумав, аніж не мав причин так вважати.

Сабіна тихенько схлипнула, і я погладив її по вузькій спині.

– Все буде добре, – прошепотів я їй на вухо, – ми з тобою обов’язково спрацюємось. Ось, перше замовлення уже майже виконали. І якщо до тебе лізтиме якийсь придурок, ти можеш мені сказати.

– Щоб, – тепер дівчина дуже виразно шморгнула носом, – ти пішов йому погрожувати іменем своєї сестри?

– Так, – розсміявся я. – Або своїми кулаками. У мене добре удар поставлений. Моя сестра, нагадаю, вчилась в меді і завжди була гарненькою. Знаєш, скільки придурків намагалось до неї полізти?!

– Та Лілія сама, напевне, кому хочеш очі видряпає, – промурмотіла Сабіна.

– Це правда, тому мені доводилось втручатись дуже швидко, аби вона не встигла зробити нічого самотужки, що б зіпсувало її кар’єру. Я не тільки дбайливий брат, я мусив стати ще й швидким братом.

Дівчина розсміялась.

Ми постояли, обіймаючись, ще секунд тридцять, перш ніж я відсторонився.

– Так-с. Мені пора повертатись до роботи. А ти ходи-но у вбиральню для персоналу, вмийся, приведи себе до ладу і… Виконуй поки справи всередині, якось домовтесь з офіціантками. Я попрошу Валерію, щоб вона стала на роздачу.

– Леве, – Сабіна притримала мене за руку, – а звідки ти дізнався, що я… Що він поліз, що я проблеми маю?

– Так Валерія сказала.

– Але Лєра мене терпіти не може, – заперечила Сабіна. – Вона не могла покликати на допомогу! Нащо б то? Хіба вона не захотіла б помститись?

– Я не знаю, що там між вами, і, можливо, тобі варто з Валерією переговорити, але вона абсолютно точно не лишила тебе з Остером один на один. І, я сподіваюсь, так само вона вчинила б і стосовно будь-якої іншої офіціантки у «Стрілі». Ми маємо бути одним колективом і дбати одне про одного.

Сабіна повільно кивнула. В її очах промайнуло розуміння. Я не знав, чи багато висновків вона зробить з цієї ситуації, але сподівався, що в дівчині сьогодні щось змінилось.

На жаль, я не міг бути з нею поруч і далі, довелось бігти назад на кухню. За кілька хвилин треба вже видавати торт… Проте сьогодні я поглянув на Сабіну іншими очима.

За фасадом розбещеної мажорки, здається, ховалась дівчинка, яка ніколи не відчувала себе у безпеці.