3 (3)

Сабіна зіщулилась ще більше. Гість продемонстрував мені найнахабнішу усмішку, яку лише можна було собі уявити, і з фальшивою ласкавістю промовив:

– Ми з прекрасною леді просто спілкуємось. І краще нам не заважати. Я не люблю нахабних юнаків, що нав’язують свою компанію дівчатам.

– Диво яке, я теж не люблю, – кивнув я. – І це мій ресторан, тож… Двері ось там, – я вказав у напрямку виходу. – Прошу.

Чоловік закотив очі, а тоді звелів Сабіні:

– Скажи йому, що ми знайомі. Нам потрібно закінчити розмову, і я не люблю, коли мені заважають. І швидше.

Сабіна нервово глитнула.

– М-ми знайомі, – промурмотіла вона, – але…

– Від того, що жінка знайома з козлом, любити вона його більше не стане, – відрізав я. – Геть. Сабіно, тобі пора повертатися до роботи.

Я зробив крок вперед, витягуючи руку, так, ніби намагався відштовхнути гостя, хоча насправді поки що не торкнувся його і пальцем. Він перехопив мій зап’ясток і засичав:

– Мене звати Давид Остер, і я сподіваюсь, ти в курсі, хто я. Забирайся геть, хлопчику. Мені у моєму місті ніхто не наказуватиме.

Взагалі-то на хлопчика я в свої тридцять з гаком, зі зростом за метр дев’яносто, не тягнув зовсім. Але нічого, йому, очевидно, видніше, з його-то літніх років.

– Боюсь, ваше прізвище мені нічого не говорить, – відрізав я. – Проте, якщо ми вже представляємось, мене звати Лев Грозевич. Ім’я, можливо, не дуже знайоме, а от прізвище ви точно чули і з моєю сестрою, напевне, перетиналися. Так що давайте не будемо сперечатися, чиє це місто.

Остер зблід. Так, згадки про Лілію вистачило з головою, аби він відступив на півкроку і процідив:

– Справжні чоловіки сестрами не прикриваються.

– Справжні чоловіки, шановний, не пристають до дівчат і не намагаються нав’язати нікому свою компанію, а ще чують відмову з першого разу. Тож раджу перестати мірятися чоловічістю і забратися геть звідси.

– Я гість.

– Вам тут не раді.

– Я зроблю вам таку славу…

– Геть, – повторив я з натиском. – Вас більше в цьому закладі не обслуговуватимуть.

Чесне слово, якщо він скаже ще бодай слово, я згадаю, як відстоював Ліліну честь в наші юні роки, і чиї носи зустрічалися з моїми кулаками. Якщо до нього не доходить інакше…

Але Остер, напевне, відчув загрозу, від якої мало блискавки в повітрі не тріщали, бо розвернувся і помчав геть. Я почув, як він гупнув дверима. Цікаво, вистачить йому нахабства повернутись завтра і намагатися довести, що він має право відвідувати мій заклад, коли забажає, чи все-таки Давид вирішить не нариватися на чергову відмову і побереже своє крихке его?

Я повернувся до Сабіни.

– Ти в порядку?

Вона шморгнула носом і кивнула.

– Я зараз повернусь до зали…

– Та куди! Посидь трохи на кухні з нами, відпочинь, – не можна після такого стресу дівчину одразу на роботу гнати, – ходімо. Хто це був?

– Він же представився…

– Так, Давид Козелович Скотинянко-Остер, я зрозумів, але я маю на увазі, хто він тобі. Чому поліз?

Сабіна відвернулась.

– Мій орендодавець. Ми з мамою живемо в його будинку, і я протермінувала плату. Там чимала сума. Мені однаково доведеться з ним зустрітись, щоб розібратися з грошима… Дідько, – вона смикнула комір блузки, намагаючись прикритися. – Що, скажеш зараз, що я його спровокувала? Або думаєш, що я йому сама щось запропонувала?

– Не думаю.

Сабіна зупинилась, як вкопана.

– Що, не думаєш, а знаєш?

– Сабіно, – я виразно глянув на неї, – я щойно вигнав до біса гостя з зали через те, що вважаю тебе винною, так виходить? Мені все одно, чи він твій орендодавець, чи ти ходила перед ним у не надто пристойному вигляді, це не дає йому права затискати тебе біля стіни і чогось вимагати. Чоловік, який хоче… Взаємності за свої гроші, огидний.

– Угу. А сам-то мені з рестораном з якою умовою… Ні-ні, ти набагато симпатичніший і не поводишся так, але ж все одно. У всьому коритися, і всяке таке…

Я застиг як вкопаний.

– Сабіно, ти вирішила, що я натякав на… Господи боже, – я притиснув долоню до лоба. Ну так, треба було подумати, як воно звучить. – Сабіно, малось на увазі, що ти виконуватимеш всі мої вказівки по роботі, бо мені тут ледарі не треба. Все. Нічого пов’язаного зі стосунками. Я не змушую жінок. Якщо раптом я захочу до когось залицятися, то я робитиму це нормально і так, що дівчина нічого не втратить, відмовивши мені!