2 (1)

Сабіна

Мене розбудив шум знизу. Прокинувшись і сівши на ліжку, я невдоволено подивилась у вікно, за яким замість ідилічної зимової картинки поки що простягалась звична столична сірість, і застогнала, не приховуючи власного роздратування. Ну звісно, погода просто не може бути хорошою. В Києві завжди як не дощить, то мжичить восени та взимку.

Зараз би сонечко, морозець, сніжок… Але то я занадто багато хочу.

Я потягнулась, накинула поверх тонкої нічної сорочки шовковий халат і рушила донизу. Цікаво, чим там мама знов гримить? Невже взялась готувати? З цим у неї завжди були проблеми.

…Але, зійшовши на перший поверх, я зрозуміла, що мама не сама. На кухні, заповненій душним ароматом кави, сидів власник нашого будинку, Давид Остер. Його уважний погляд затримався на моїх оголених ногах, повільно підіймався оголеною шкірою, так, що я аж відчула дивне поколювання, ніби можна фізично відчути, коли на тебе дивляться, потім масляно ковзнув по животу і грудях і нарешті зупинився на обличчі. Давид розглядав мене, як річ. Навіть дивлячись на моє обличчя, він ніби не помічав очей, не намагався спіймати мій погляд, зате роздивлявся тіло, самовдоволено та самовпевнено.

Від цього розглядання мороз побіг шкірою. Я розправила плечі, намагаючись триматись якомога спокійніше, і трохи міцніше запахнула поли халату. Відсікла себе від цього масного погляду, спробувала збудувати стіну, повз яку так просто не пройдеш. Усмішка, яку я вичавила з себе через силу, була максимально неприродною, але це все, що я можу йому продемонструвати.

– Доброго ранку, – привіталась я, радіючи, що бодай встигла розчесати волосся і виглядаю не геть пом’ятою.

Шкода, що недостатньо одягненою.

– Добрий він чи ні, залежить від вашої відповіді, – Давид продовжував витріщатися на мене. – Ваша мама, Сабіно, запевнила мене, що ви можете розрахуватися за оренду.

 – Е-е-е… – я затнулась. – А хіба ми не…

Я кинула погляд на матір. Вона ледь помітно заперечно хитнула головою.

Дідько. Я ж давала їй гроші!

Коли мій нині покійний батько сварився на мене і говорив, що з такої доньки нема жодної користі, він завжди згадував матір. Казав, що одруження з Марією – його найбільша помилка.

Мій батько мав чотири шлюби. Двічі він був вдівцем, один раз зробив вдовою іншу жінку. Без смерті зі шлюбу змогла виплутатись тільки моя матір. Батько давав їй гроші на моє виховання, достатньо, щоб ми гарно жили, але завжди лютував, коли дізнавався, що частково ці кошти фінансували мамине розкішне життя. Я не розуміла, чому, адже щаслива мама – щаслива й дитина.

Зараз у мене вперше з’явилась відповідь на це питання. Здається, всі гроші на оренду вона просто витратила, а тепер нам треба якось розбиратися з будинком.

– Ви не – що?.. – нагадав про те, що я так і не договорила, Давид. – Я слухаю.

– Ми не… – я затнулась. – Здається, під час переказу коштів виникла якась проблема. Технічного характеру. От.

– Дуже цікаво, – кивнув він з таким виглядом, що й їжаку було ясно: нітрохи йому не цікаво. – Але якщо проблема технічна, то виправити її можна доволі скоро.

– Звісно, – кивнула я. – Так…

– Сьогодні.

– М-м-можливо, в понеділок. В суботу банки… погано працюють.

– В Україні все працює без вихідних, – всміхнувся хижо Остер. – Хіба ні?

Так, все, але тільки не мій порожній рахунок.

– Це правда, – кивнула я, – але у мене в ресторані дуже складне замовлення, і я не впевнена, що сьогодні зможу відлучитися… Я постараюсь.

– Постарайтесь. Хоча, Сабіно, мені так приємно бачити вас, що я готовий навіть почекати до понеділка, – Давид всміхнувся. – Тільки ж не забудьте, сума за три місяці.

Я прикипіла до підлоги. Три?!

– Т-так, – озвалась я, відчуваючи, як тремтять пальці. Зараз би схопити маму і струснути добряче, аби змусити її пояснити, як так вийшло, що ми вже три місяці не платимо за оренду, тоді як вона мене регулярно запевняє, що все гаразд, і всі платежі зроблено вчасно. Як взагалі в її голові це все вкладалося, як… Я мало не захлинулась обуренням, але стримала свій порив і натягнула на обличчя майже лагідну усмішку. Можливо, трішечки перекошену. – Я обов’язково внесу платіж.

– Дуже добре, – Давид підвівся і підійшов до мене ближче. – Однак, Сабіно, в житті трапляється всяке. Я готовий прийняти ситуацію, у якій ви не встигли розплатитися.

– О. Це дуже…

– Тоді я буду розраховувати на те, що ви покинете цей будинок в до обіду вівторка. Або, можливо, знайдете інший спосіб загладити свою провину.

– А… ага, – кивнула я.

Він натякав на щось? Та ясно, на що! У мене якийсь парад чоловіків з натяками останні два дні! Але Лев – то інше. Йому трішки за тридцять, мені – двадцять чотири. Лев не має ані дружини, ані дівчини, він красень, і… Зрештою, нема нічого поганого, щоб провести час з таким чоловіком. Остерові, наскільки я знаю, п’ятдесят один, хоч він і підтягнутий, а ще в нього сім’я і троє дітей. Найменшому зараз шість років. Я не дозволю цьому чоловіку навіть торкнутись себе.