1 (4)

Список завдань, які Лев вмудрився накидати за кілька хвилин, був просто вражаючим. Я зазвичай ставилась до роботи, як до велетенської купи завдань, до якої обережно підкрадаєшся збоку, тягнеш те, що найдужче стирчить, виконуєш, а потім спочиваєш на лаврах, докки купа знову не виросте до таких масштабів, що треба все-таки щось виконувати.

Грозевич явно вважав інакше. Він все систематизував, з’ясував, які у нас основні проблеми, і відправив мене займатися декором, доки сам вирушив на закупи. Дорогою я встигла всунути йому до рук платіжки за електроенергію, і Лев подарував мені просто нищівний погляд.

– Як можна було так все запустити? – похмуро поцікавився він.

– Ну, якби тут не було все так запущено, ти б не зміг так дешево стати моїм діловим партнером, – відказала я, тріпочучи довгими віями.

– Сабіно.

– М?

– Можеш навіть не намагатися, – уїдливо кинув він. – На мене це не діє/

– Що – це?

– Твої «жіночі чари». Я поважаю в дівчатах розум, старанність…

– Я можу бути дуже старанною, – відповіла я йому з солодкою усмішкою, але Лев натяку явно не оцінив і, здається, моїм заявам зовсім не повірив. Промурмотівши собі під ніс щось віддалено схоже на «та не можеш», він швиденько вискочив за двері та лишив мене з горою роботи.

На жаль, не лишалось нічого іншого, окрім як почати виконувати всі ті завдання, що так нахабно впали мені на голову. Не знаючи, за що й братися, я поблукала залою та зазирнула до кабінету адміністраторки.

Валерія саме обдзвонювала офіціанток.

– У нас нове керівництво, – повідомляла вона черговій співрозмовниці, – тому заробітна платня буде, і якщо ти повернешся на попереднє місце, навіть з доплатою. Обіцяють колишні борги повернути. Ага, ага… Лев Грозевич, – на вустах Валерії затанцювала весела усмішка. – Так, той самий, з «Брава». Красунчик і дуже галантний.

Я прокашлялась, привертаючи до себе увагу.

– Не думаю, що варто обговорювати нове начальство в такому ключі, – заявила я Валерії, – тим паче, що старе нікуди не поділось.

– Подумай про повернення на роботу, – зітхнула Валерія в слухавку, а тоді підвелась і подивилась на мене. – Сабіно Гнатівно. Не думала, що компліменти Левові Сергійовичу можуть якимось чином вас образити.

– Я просто попереджаю, що не варто тішити себе марними надіями.

– Стосовно вчасної зарплати?..

– Ні, це якраз буде. Стосовно Левової уваги.

Адміністраторка знизала плечима.

– Я відзначала лише суб’єктивні характеристики, – промовила вона, – і сподіваюсь, що Лева Сергійовича це б не образило.

– Це ображає мене. Не люблю, коли хтось лізе до тих, до кого відношення маю я.

– Ви?.. Наскільки мені відомо, ви ділові партнери з недавніх пір.

Валерію винаймав ще мій батько, і вона ніколи не соромилась виражати свою думку при всіх, окрім нього. Мене це дратувало. Як така горда і незалежна, то знайшла б собі кращу роботу, а не працювала на сім’ю Стрельбицьких.

– У нас, як у ділових партнерів, стосунки легко можуть виходити за рамки, – прокоментувала я. – Тому непрозоро натякаю, що позирати на Лева – марно.

Треба кудись подіти ті ревнощі з голосу, не знаю, звідки вони взялися… Але Лев мене не цікавить. Просто я не люблю, коли зі мною так відверто конкурують.

– Чому?

– Тому що він зацікавлений в мені. Він вліз у це діло тільки тому, що тут – я, і в нього є певні… Особливі вимоги.

Валерія всміхнулась.

– Я чула вашу розмову, – сказала вона, – і про вимогу мати з ним стосунки там не йшлося, Сабіно Гнатівно.

– А що ж, по-твоєму, означало «в усьому мені підкорятися»? Що ж це ще може бути? – вигнула брови я і високо задерла підборіддя, відчуваючи, що вже перемогла Валерію.

На жаль, адміністраторка вважала інакше.

– Гм, – протягнула вона, схиливши голову набік. – Навіть не знаю. Можливо, Лев Сергійович мав на увазі, що вам доведеться працювати? І виконувати його завдання?

– Сподівайся, – фиркнула я.

Не міг Лев такого попросити. Чоловікам завжди потрібно одне й те ж саме. Він втягнув мене у свою авантюру, бо не може завоювати інакше. Не намагається ж він загарбати ресторан, аби ще більше працювати! Жодна людина не набиратиме собі свідомо на голову роботу заради роботи! Це ж не приносить задоволення.

Ну, принаймні, я так думала.