1 (3)

Спочатку я аж зависла від такого нахабства. Він всерйоз вважає, що я на таке погоджуся? Проте слідом в голові закружляли зовсім інші думки, і пропозиція Лев перестала видаватись мені аж такою поганою.

Спільний бізнес? Неприємно, але краще так, ніж не мати, гм, жодного. Крім того, основним власником все одно буду я, він не зможе отримати партнерство п’ятдесят на п’ятдесят. Стріла, хай і в такому плачевному стані, дорогий заклад.

Лев вирішить проблему наявності шефа, готує він справді класно, що тут говорити. Команда… Ну, якщо каже, що має кого привести, то, напевне, не бреше. Ми зможемо взяти навіть завтрашнє замовлення!

Лишається умова номер два. Робити те, що він скаже.

Це Лев натякає на мою взаємність? Хоче, аби я йому ліжко гріла?

– Це абсолютно обурлива пропозиція. Особливо пункт номер два, – промовила я.

Грозевич підійшов ближче. Я виразно дивилась на нього і не могла позбутись думки: якщо він справді хоче моєї взаємності, то не такою вже й проблемою, власне кажучи, буде її дати. Бо він красивий, аж занадто, чоловік, і він мені подобається.

Фізично. Про все інше забудемо.

– Ну, якщо пропозиція справді така неприйнятна, ти, звісно, можеш відмовитись від неї, – фиркнув Лев. – Отже, ти…

– Згодна! – випалила я.

– Я в тобі анітрохи не сумнівався, – розсміявся Лев.

В цю мить мені страшенно хотілось його копнути, і якомога сильніше. Але ділові партнери так не поводяться, тому я, всміхаючись і випромінюючи зацікавленість, підвелась зі свого місця.

Лев зацікавлено спостерігав за тим, як я підходжу ближче.

Гарна зовнішність мені дісталась від мами. Світле хвилясте волосся, великі променисті ясні очі, пухкі губи, струнке тіло. Звісно, зараз я була не в одній із суконь, що підкреслювала б мої вигини, а у светрі крупної в’язки та вузьких джинсах, але Лев не сліпий і може собі уявити, що приховується під одягом.

– Отже, – я обережно торкнулась його плеча, відчуваючи жар чоловічого тіла крізь тонкий гольф, який надягнув Лев, – ми можемо починати просто зараз?

Не втримавшись, я обережно погладила його крізь одяг, насолоджуючись рельєфом м’язів. Не знаю, чи ходив Лев до спортзалу, чи йому кухарської роботи вистачало, але яке ж розкішне тіло! Зі зростом та статурою йому теж пощастило.

Ліля, його сестра-близнючка, теж красуня. Зараза пихата.

Від думки про цю жінку настрій, що почав було підійматися, трохи погіршився, але я спробувала стрельнути очима у Лева, заворожити, зацікавити його.

– Так, – котяча грайливість раптом кудись зникла з чоловікового обличчя, – Нам не завадило б розпочати просто зараз. Розказуй мені деталі завтрашнього замовлення. Якщо тобі справді вдалось його здобути, то ми не повинні його втрачати.

Не знаю, чому я відчула, як мене вкололо розчарування. Може, розраховувала на щось інше? Проте я зібралася, взяла зі столу роздруківку з деталями по замовленню і простягнула її Левові.

– Ось. Замовниця – Василина Отамановська, їй виповнилось сорок п’ять років.

– Ювілярка, отже.

– Так. Буде близько сорока гостей, ще десять під питанням. Хоче шведський стіл…

– Слава богу, – зітхнув Лев.

– І торт. Триярусний.

– Який ви, звісно, вже замовили у кондитера, – без особливої надії, навіть трішки приречено промовив Лев.

Я заперечно похитала головою.

– У нас був власний шеф-кондитер!

– Якого у вас теж уже давно нема, – підсумував Лев. – І чому я анітрохи не здивований… Добре. М’ясні заготовки, бодай щось ви вже почали робити на кухні? А що по декору? Флориста замовили? Дизайнера?

– За квіти відповідають люди Отамановської, від нас тільки відповідний посуд – думаю, їй підійдуть наші тарілки з особливої колекції, – трохи декору і встановити основу для арки. Десь у нас була… Базова така. Біленька. Не дивись так на мене, я ж розумію, що це за три хвилини не робиться! Основна проблема – офіціантки. Валерія казала, що лишилось тільки двоє, і вона сама замість шукати нових надумала звільнитись.

– Як вона могла, – поцокав язиком Лев, – покинути таку чудову роботу, де регулярно, без жодної затримки платять гроші!

Його правда, але це не завадило мені насупитися.

– Гаразд. Я поговорю з Валерією і запропоную їй бонуси і негайну виплату за те, що вона повернеться.

– Нащо тримати у закладі зрадницю?

– Здається, хтось – можливо, ти, Сабіно, – погоджувався ні в чому зі мною не сперечатися…

– Гаразд, – швидко здалась я, розуміючи, що суперечки тут справді недоречні. – Валерія то Валерія. Най буде. І що мені далі робити, командире?

Я сподівалась, що Лев зараз скаже, що я повинна відпочивати, доки він усім заправляє. Можливо, навіть зробить якийсь непристойний натяк, як я можу допомогти йому стати продуктивнішим. Але, зазирнувши в очі Грозевичу, я зрозуміла, що жартів сьогодні точно не буде.