1 (2)

Я мало не поперхнулась від шоку. Витріщилась на Лева, помацала свій лоб – ні, не гарячий, жару не має бути, – тоді вщипнула себе за руку. Боляче! Отже, мені не примарилося, і він справді це пропонує.

– Не знала, що шефам у «Брава» так добре платять, щоб вони могли претендувати на частину чужого ресторану, – нарешті витиснула з себе я.

Лев відповів дражливим поглядом – його насиченого синього відтінку очі ніби спеціально заворожували мене, – всміхнувся кутиком губ і повідомив:

– Гроші – це подарунок на день народження від сестри. Лілія – щедра жінка, ти ж знаєш.

З моїх вуст зірвалось розлючене гарчання. Знаю! Ця щедра жінка окрутила мого батька, загарбала всі його мільярди, а мені у спадок лишився тільки маленький ресторан, в якому навіть до мого приходу сюди справи йшли не дуже!

Найгірше те, що я добре усвідомлювала, чому зрештою батько обрав Лілію та її з Вадимом сина, Ярослава, як своїх основних спадкоємців. Бо це кляте стерво має блискучий розум. Бо вельмишановна Лілія майже така ж сама, як мій батько. Жорстка аж до жорстокості, здатна поставити на місце кого завгодно, холодна, до всього підходить з байдужим розрахунком, вміє жалити так, що мало не вдасться.

А я…

Я доведу, що теж так можу.

– Що ж, тобі пощастило з сестрою більше, ніж мені з братом, – процідила я, – бо Вадим не дав мені ані копійки. Але, на щастя, я цього не потребую.

– Он як.

– Ага, – бадьоро кивнула я. – У мене на завтра велике корпоративне замовлення. День народження однієї впливової особи, буде багато гостей. Не сумніваюсь, що вдасться заробити чимало грошенят.

– Без шеф-кухаря, ага, – всміхнувся Лев. – Бо попередній втік. Він просився до нас у «Брава», між іншим. Ми не взяли. Останнім часом в вашій «Стрілі» була паршива їжа, і шеф явно до того дотичний, не все ж спирати на нове керівництво, – на цих словах Лев підморгнув мені, зараза.

Я ненавиділа його яскраві сині очі, самовдоволене обличчя з правильними рисами, те, як він відкинув волосся з лоба і дивився на мене.

Цього чоловіка треба випускати в зал замість шоу-програми. Жінки на нього подивляться, втратять дар мови від цієї незрівнянної краси і одразу дадуть нам купу грошей.

Головне не забути простежити за тим, щоб він не дуже багато балакав, бо ще відлякає їх своїм триклятим сарказмом.

– Я вже майже знайшла нового шефа, – відрізала я. – Набагато кращого за попередника. Пробач, Леве, не маю коли з тобою розмовляти.

На цих словах я прудко кинулась геть, сподіваючись, що моя втеча не виглядає аж надто смішно. Заскочила до кабінету, гукнула Валерію і, щойно вона зачинила за собою двері, випалила:

– Що у нас з завтрашнім банкетом? Ти знайшла нового шефа?

– Ніхто не хоче влаштовуватись у «Стрілу», – похитала головою Валерія. – Кандидатур нема.

– Тобто як це – нема?

Вона знизала плечима.

– Про наші проблеми вже багато кому відомо. Офіціантки теж почали звільнятися. На завтра у нас є лише дві.

– Тобто… Як дві?! – видихнула я. – Значить, Лєро, слухай сюди. Якщо ти не хочеш, щоб я тебе звільнила, ти негайно шукаєш шефа і офіціанток, а потім…

– Власне, – адміністраторка зітхнула, – коли вже про це зайшла мова і ви самі то сказали… Я звільняюся.

Я зависла.

– Тобто? В сенсі?

– Я звільняюся, – повторила Валерія. – Мені теж давно не платили зарплату, і таке ставлення мене не влаштовує.

Це стало для мене шоком. Адміністраторка вже й вийти встигла, явно не збираючись змінювати своє рішення, а я не могла навіть поворухнутись. Зрадниця! Але ж правду каже, ми дійсно занадто затримали зарплатню, так з людьми не можна…

Я сіла за стіл і тихенько схлипнула. Непрохані сльози уже струмочками побігли по обличчю, і жалюгідні спроби їх витерти нічого не давали. Я почувалась розбитою.

Ресторану кінець. Провести бенкет завтра не вдасться, грошей ми не отримаємо, рахунки сплачувати я не зможу…

– Отже, допомога таки потрібна?

Я підстрибнула на місці, як вжалена. Лев стояв у дверному отворі, насмішкувато розглядаючи мене.

– Я можу врятувати твій ресторан, – твердо сказав Лев. Мені страшенно хотілось стерти кляту самовпевнену усмішку з його обличчя.

– Це як? – уїдливо поцікавилась я. – Ти ж просто кухар. Не маг!

– Шеф-кухар. З кількома мільйонами на рахунку. Так що я сплачу борги і приведу свою команду. Але є дві умови. Перша: бізнес стане спільним. Друга: робитимеш те, що я скажу. Без суперечок. Інакше я йду і забираю гроші.

___

Любі мої читачі, вітаю вас у новій історії! Заплановано веселий, легкий любовний роман зі святковим духом про вперту багату спадкоємицю Сабіну і не менш впертого шеф-кухаря Лева, який звик всього досягати своїми силами. Хто кого приручить, ви зможете дізнатись на сторінках цієї книги! Сподіваюсь, вам сподобається. 

Буду рада, якщо поділитесь своїми першими враженнями про Сабіну. Вона трошки незвична для мене героїня, але нічого... У Лева вже є плани по її перевихованню...